Твір на тему: «Трагедія «маленької людини» в романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара» |

Твір на тему: «Трагедія «маленької людини» в романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара»

...

Твір на тему: «Трагедія «маленької людини» в романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара» 5.00/5 (100.00%) 1 голос[ов]

Твір на тему: «Трагедія «маленької людини» в романі Ф. Достоєвського «Злочин і кара»

Повз мене по вулиці йшла «маленька» людина. Не маленька зростом, а людина забита, тиха, бідно одягнена. Чи зверну я на неї увагу? Навряд чи. «Що в ній цікавого?» – Подумаю я, і так подумає, можливо, кожен з нас.

А що ж цікавого знайшов в «маленькій» людині Ф. М. Достоєвський? А до нього – О. С. Пушкін («Станційний доглядач»), М. В. Гоголь («Шинель») . Відповісти на це питання легко, якщо прочитати роман «Злочин і кара», що допомагає з розумінням і прагненням розібратися в цій проблемі.

Я відкриваю роман на першій сторінці: перша частина, перша глава, і з перших же рядків знайомлюся з головним героєм Родіоном Раскольниковим, бідним студентом, який кинув університет, який живе в жалюгідній і тісній комірчині: «Він був до того погано одягнений, що інша, навіть і звична людина, посоромилася б вдень у такому лахмітті виходити на вулицю». Але у нашого героя не було вибору. Він заклав майже всі речі, які можна було закласти, грошей зовсім не залишилося, та й мати давно не присилала, адже і їй було ні на що жити. Бідність, убозтво, злидні оточують Родіона. Здавалося б, таке життя повинне було зламати його, зробити таким же тихим і забитим, яким був пушкінський Вирін і гоголівський Башмачкін.

Але Родіон Раскольников не такий. Він сильний духом. Він не нещасна принижена і ображена долею істота. Він «незвичайна» людина. І нехай доля кидає його в пучину убогості, з якої він навряд чи вибереться, Родіон не має наміру сидіти склавши руки. Він іде на злочин, який по його теорії виправданий. Він убив, убив беззахисну стару лихварку і її ні в чому неповинну сестру Лизавету. Він зробив для людей гарно, позбавив від воші, що пила їх кров. Чи не так думає маленький Наполеон?

Але чому він пішов на це? Адже які муки і страждання чекали його попереду?! Так, саме муки і страждання, а не докори сумління. Впевненість у своїй правоті ніколи не покидала Родіона, навіть на каторзі, куди він вирушив після свого визнання. Він залишався стійким, сильним духом, але не розумом. Бо, запевняючи себе в своїй правоті, був немов божевільний, жив немов у гарячці, відмовлявся від допомоги, але все-таки прагнув довести правомірність своєї теорії: про існування людей звичайних і незвичайних, про право останніх на вбивство (чи не відносить і себе Раскольников до людей незвичайних?).

«Раскольников» – «маленька людина»? – здивуєтеся ви. Він сильний, сміливий, цілеспрямований, рішучий. Він ніколи не скориться долі. Швидше, Мармеладов – ось «маленька людина».

Так, дійсно, Мармеладов – «маленька» людина. Я погоджуся з вами. Скільки щастя грало з ним у хованки?! І так і не знайшов Мармеладов свого щастя. Одружившись на вдові офіцера Катерині Іванівні, взявши під опіку її трьох дітей, продовжуючи піклуватися про Соню, дочку від першого шлюбу, Мармеладов не зміг подарувати їм щасливе життя. Якоюсь мірою, він зробив їх життя важчим, більш нещасним: п’янки, відлучки з дому, повернення на службу і черговий загул, голодування дітей, Сонине рішення вийти на панель (до чого її підштовхнула мачуха) – і, тим не менш, Мармеладов не нарікає. Він приймає це все як належне. І навіть коли Катерина Іванівна його б’є, він примовляє: «І це все мені в насолоду! І це мені не в біль, а в насолоду…».

Чесний, забитий, тихий чоловік – Мармеладов – не зміг винести всі тяготи такого життя і пішов в той світ, де можна все забути. «Маленький» людина виявилася слабкішою за цього жорстокого суспільства. Слабкішою виявилася і Катерина Іванівна, яка несла на своїх плечах всі тяготи і турботи сім’ї. Сильна російська жінка не змогла жити навіть заради дітей. Вона кінчає життя самогубством. А залишилися дочки і син, та Соня, яка і була єдиною надією і промінцем світла.

Яка убога і сумна доля цих «маленьких» людей, звичайних, «нижчих», з теорії Раскольникова. Вони жили сьогоденням і померли, так і не дізнавшись, що чекає їх у майбутньому. Бідні, занедбані, нікому не потрібні «тварі Божі».

Таке ж саме життя і така ж смерть чекають Родіона? Ні! Нехай багато хто зі мною не погодиться, приведуть масу причин для спростування моїх слів і будуть праві. Але я бачу Родіона Раскольникова по-іншому: не тільки рішучим, цілеспрямованим, але і нещасним, забутим і забитим сучасним йому суспільством – «маленькою» людиною.

Так, він скоїв злочин. Потім знайшов в собі сміливість зізнатися. Але скільки муки принесли йому ці злочин і визнання, скільки болю і приниження, злоби і страху викликав в ньому його вчинок! Він зробив послугу цьому суспільству. Але чи щасливий він? Ні. Прийнятий він цим суспільством? Ні! Згадайте хоча б Лужина, Свидригайлова, їх ставлення до Раскольникова. Він така ж «маленька» людина, просто Родіон пішов проти законів цього суспільства, захотів вирватися з бідності. Він боровся, коли Мармеладови підкорилися, він боровся і упирався, протистояв і переміг!

Переміг разом з Сонечко, яку я теж з повним правом можу назвати «маленькою» людиною. Тихе, ніжне створіння, що також скорилося обставинам і суспільству. Вона опинилася на панелі, щоб заробити гроші на їжу, щоб хоч якось вижити в цьому світі.

«Маленька» людина Соня скорилася, але не змирилася – вона шукає порятунку. Як? Де? У служінні Богу! Це її тиха гавань, це її маленький світ, який допомагає їй не зламатися, як це зробили Мармеладови. На відміну від батька і мачухи, Соня і Родіон – ці великі «маленькі» люди – не приречені автором на загибель і животіння в цьому суспільстві. Народившись «маленькими» людьми, пройшовши шлях «маленької» людини, підкорившись йому, вони змогли піднятися над всією навколишнього їх дійсністю. І змогли піднятися, перш за все, завдяки Соні, її вірі в Бога і в Родіона. Саме завдяки їй Раскольников нарешті зміг повірити в нове життя, саме з її допомогою зрозумів, що є не тільки сьогодення, а й майбутнє: «Хіба можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…».

Сам Ф. М. Достоєвський вказує на піднесення наших «маленьких» людей над цим світом: «Але тут вже починається нова історія, історія поступового оновлення людини, історія поступового переродження її…».

Якщо М. В. Гоголь писав про станове безправ’я «маленької» людини А. А. Башмачкіна, О. С. Пушкін писав про нещасливу особисту долю героя – Самсона Виріна, то, здається, Ф. М. Достоєвський писав про моральне переродження «маленької» людини, про те, що можливо її піднесення над цим світом, протистояння йому і надія на перемогу. Порятунок «маленької» людини Ф. М. Достоєвський бачив у вірі, вірі в Бога, його справедливий суд і в надії на майбутнє.

Чи не повинні і ми наслідувати приклад героїв Ф. М. Достоєвського: повірити в свою силу, навчитися сподіватися на майбутнє, а проходячи повз «маленьку» людину, прошепотіти: «Боже, врятуй і збережи його».


Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


5 − п'ять =



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)