Твір на тему: «Особливості розвитку драматургії і театру в 1920-х роках» |

Твір на тему: «Особливості розвитку драматургії і театру в 1920-х роках»

...

Твір на тему: «Особливості розвитку драматургії і театру в 1920-х роках» 3.67/5 (73.33%) 3 голос[ов]

Твір на тему: «Особливості розвитку драматургії і театру в 1920-х роках»

1917 рік назавжди розділив історію України та світу надвоє: до і після. Втім, глобальні катаклізми першої чверті XX століття – предмет дослідження не тільки історика. Так, перш за все ми повинні говорити про те, що Жовтнева революція 1917 року змінила соціально-політичну карту світу, розділивши його на два протиборчі «табори», що на багато десятиліть Україна залишилася втіленням тоталітаризму та імперської психології, що мрії про загальне братерство обернулися катастрофою ідей гуманізму, а очікуваний соціалістичний «рай» – «пеклом» реального життя. Але проте ідеї Жовтня, події громадянської війни, «військовий комунізм» і «казармений соціалізм», НЕП – все це не могло не знайти свого відображення у всіх видах мистецтва, у тому числі і в літературі, в драматургії, а через них – в театрі.

Українське мистецтво завжди було соціальним і злободенним, філософським, етичним, страждаючим і співчуваючим. Воно завжди поміщало в центрі цінність людського життя, воно вирішувало «прокляті питання». Воно створювало детальну картину побуту – у всіх видах мистецтва: в літературі, в живописі, в театрі. Мистецтво післяреволюційної України також соціальне та злободенне . Але наскільки воно правдиве?

Радянська драматургія, будучи історичним і культурним документом, втрачає властиву мистецтву XIX століття справжню правду життя. Слід говорити про створення радянського міфу, утопії, ідеалізації дійсності. Мистецтво фіксує не тільки деформований соціум, не тільки світ зруйнованих гуманістичних цінностей, породжений ідеологією, підлеглий їй і покликаний служити новому режиму. Мистецтво цього часу також прагне пізнати індивідуума, світ окремої людини, який також мав бути підпорядкований ідеології. Утилітарність мистецтва викликана необхідністю (так зване «соціальне замовлення»); в кінцевому рахунку створюється загальний мистецький контекст і знищення – фізичне, творче або моральне – всіх тих, хто з нього випадає.

Нова культурна політика держави, ігноруючи етичний і естетичний досвід попередньої епохи, демонстративно руйнувала традиційну релігійну свідомість, нівелювала значення «вічних» критеріїв і орієнтирів. Руйнується духовність української культури, відмітається властива минулій епосі «правда факту». Однак у 1920-і роки, коли мистецтво прагне «скинути з корабля сучасності» тягар минулого і побудувати новий світ, новий « рай на землі», – ще досить сильні естетичні тенденції століття XIX, сильна ще «культурна інерція». Стикається старе і нове, щире і цинічно-вульгарне, справжнє і хибне, офіційно-радянське і те, що протистоїть ідеологічному тоталітаризму. Конфлікт переконань, справжнього творчого початку і уніфікованого мислення нового мистецтва лежить в основі цього складного «сплаву» життя і мистецтва. І хоча в драматургії 1920-х років мало жорсткої справжньої правди, аналіз художніх текстів дає можливість реконструювати тип мислення людини того часу, ідеологію культури, відносини держави і радянського мистецтва до основних категорій буття (час, простір, Бог, людина, природа, побут тощо).

Українська радянська драматургія розвивалась на основі досягнень XIX – початку 20 століття, на основі творчих традиції Котляревського, Квітки-Основ’яненки, Старицького, Кропивницького, Карпенко-Карого, Франка, Лесі Українки та художнього перетвореної соціалістичної дійсності. Зачинателями української радянської драматургії виступили письменники , що вийшли із трудових верств народу, підняті до творчості революцією, грізними битвами громадянської війни, напруженою класової боротьбою в місті і в селі: І. А. Кочерга, П. Г. Куліш, М. Ірчан, А. В. Головко, О. Вишня, Д. Й. Бедзик, І. Д. Дніпровський, І. К. Микитенко та інші. У той же час у становленні і розвитку української драматургії взяли активну участь і письменники старшого покоління – С. В. Васильченко, Я. А. Мамонтов, Є. М. Кротевич, що почали літературну діяльність діяльність ще до Жовтня .

Я. А. Мамонтов, долаючи властиву йому абстрактно-сімволістську манеру, писав п’єси, в яких прагнув показати боротьбу народних мас за соціальне і національне звільнення. У своєрідному жанрі феєрії Кочерга зображує події громадянської війни. Революційним пафосом і публіцистичністю пронизана драматургія М. Ірчана. Він створив образи нових героїв – мужніх борців за соціалізм, комуністів-підпільників. У 20-х роках в драматургію прийшов М. Г. Куліш. Великою перемогою драматурга стало створення самобутнього народного характеру ватажка селян. У становлення нової драматургії значний внесок зробив І. Дніпровський, творчість якого відрізняється романтичною піднесеністю і ліричністю.


Завантаження...

Схожі твори

Коментарі

1 коментар до “Твір на тему: «Особливості розвитку драматургії і театру в 1920-х роках»”
  1. Petro сказав:

    g…vno

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


п'ять + 3 =



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)