Твір на тему: «Андрій Гуськов – хто він: кат або жертва» за повістю В. Распутіна «Живи і пам’ятай» |

Твір на тему: «Андрій Гуськов – хто він: кат або жертва» за повістю В. Распутіна «Живи і пам’ятай»

...

Голосуйте за цей твір

Твір на тему: «Андрій Гуськов - хто він: кат або жертва» за повістю В. Распутіна «Живи і пам'ятай»

Війна, з якою б метою вона не велась, несе з собою тільки нещастя і сльози, руйнування і горе. Для нашого народу самою кровопролитною з усіх війн стала Велика Вітчизняна війна, яка забрала мільйони життів захисників рідної землі. Гинучи, вони були впевнені, що віддають своє життя за свою Батьківщину, за своїх близьких і рідних. Але смерть, навіть така благородна – це завжди дуже страшно. Однак набагато страшніше духовна смерть людини. Саме про це і йдеться у повісті відомого російського письменника В. Распутіна «Живи і пам’ятай».

Автор повісті розкриває душевні глибини головного героя твору – дезертира Андрія Гуськова. Ця людина з першого дня воювала на фронтах Великої Вітчизняної війни. В одному з боїв Андрій був поранений і контужений. Але після лікування, виписавшись з госпіталю, Гуськов не відправився до своєї частину, а потайки пробрався у своє рідне село, за законами воєнного часу ставши дезертиром, який підлягав розстрілу без суду і слідства.

До війни Андрій Гуськов був хорошим працьовитим хлопцем, надійним чоловіком і слухняним сином. На фронт він відправився на початку війни. «Поперек інших не ліз, але і за чужі спини не ховався», – говорить про нього В. Распутін. Андрій був не з боязкого десятка і на фронті показав себе сміливим і дисциплінованим солдатом. І хоча вмирати йому не хотілося, три роки воював він не за страх, а за совість, справно виконуючи всі свої обов’язки. І всі ці три роки його не покидало непереборне бажання побачити своє село, зустрітися з рідними та своєю дружиною Настьоною.

Вийшло так, що після важкого поранення в груди і контузії Андрій потрапляє в госпіталь під Новосибірськом, і до його рідного дому звідти було «рукою подати». Проте його прохання про короткочасну відпустку медична комісія відхиляє і відразу відправляє Гуськова на фронт. Ось тоді він і приймає необачне і необдумане рішення, не отримавши дозволу начальства і відправившись в самовільну відлучку у рідне село. Він планував витратити на це зовсім небагато часу, але загрузнувши в нескінченних військових переїздах, Андрій починає розуміти, що справа вже пахне не гауптвахтою за самовільну відсутність, а справжнісіньким дезертирством і військовим трибуналом. Не було б проблем у дорозі, і він би обов’язково повернувся в рідну частину, запізнившись зовсім ненабагато. Адже він просто хотів побачити рідних, можливо, останній раз в житті, а не за «шкуру він трусився».

Чим же обернувся необдуманий вчинок Андрія Гуськова, який став головним вибором усього його життя? І чи було у нього право відправитися замість своєї частини в рідне село і виконати навіть таке скромне бажання, як побачити рідну дружину? Це бажання було б скромним в мирний час, а от під час війни не слід влаштовувати свою долю, відокремивши себе від долі народу, від його горя.

Весь моральний тягар і усвідомлення зради повністю ліг на дружину Гуськова Настьону. В. Распутін пише: «У звичаї російської баби влаштовувати своє життя лише одного разу і терпіти все, що в ньому випаде». І вона терпіла. Навіть коли в будинку з’являється Андрій, який так і не доїхав до фронту, всю провину чоловіка вона бере на себе. «Без вини, а винна», – говорить про неї письменник. Настьона «взяла хрест» Андрія, навіть ще не усвідомлюючи і смутно уявляючи, у що виллється рішення чоловіка повернутися додому. За цей вчинок Андрій Гуськов буде у швидкості жорстоко, але справедливо покараний долею. Буквально з першого дня його перебування в рідному будинку починають простежуватися жахливі наслідки його зради. Відбувається моральне падіння Андрія і втрата його особистості, що руйнується постійними докорами совісті, які він намагається всіма силами якщо не побороти, то хоча б заглушити.

Незабаром Андрій навчився від вовка, що блукав неподалік від хатинки, вити і зі злорадної мстивістю радів цьому: «Стане в нагоді добрих людей лякати». Також спритно він пристосувався красти з чужих лунок рибу, причому робив це не стільки від потреби, скільки від бажання дошкулити односельцям, які живуть відкрито, з чистою совістю і не боячись, на відміну від нього, вимушеного весь час ховатися і боятися кожного шереху. А вищою точкою морального розкладання Андрія Гуськова стало безглузде вбивство теляти в чужому селі, якого він зарубав не заради м’яса, а заради якоїсь незрозумілої примхи, що оселилася в ньому з моменту повернення додому. Ця примха оселилася в душі Андрія настільки міцно і настільки владно опанувала усіма його помислами, що повністю зруйнувала всі його зв’язки з тим, що святе і дороге кожній людині, зв’язки з людьми і природою, повагу до чужого майна і праці людей.

Перевірку на людяність Андрію пройти не вдалося, оскільки його душа повністю розпадається, та і його дружина Настьона перетворюється на загнану відлюдну істоту. Її совісну натуру висушує жалючий неминущий сором за свого чоловіка, а подвійне життя відбирає у неї не тільки прості радості, але і з кожною хвилиною залишає дівчині все менше життєвих сил. Зникла простота, довірливість і сердечність у розмовах з подругами, вона не може без напруги не тільки говорити з односельцями, але навіть перебувати серед людей. Хоча, ні про що не здогадуючись, подруги і сусіди ставляться до неї все також і приймають її за свою, але Настьона вже давно для них чужа стороння людина. Вона не отримує радості ні від любові, ні від материнства, якого вона так довго чекала, ні від Великої Перемоги свого народу і закінчення війни. Адже до довгоочікуваної Перемоги, великого свята, вона «ніякого відношення не має. Самий остання людина має, а вона ні». Та й очікування дитини стає для неї справжньою мукою, нескінченними роздумами про те, яка доля її чекає в майбутньому, як пояснити односельцям її появу і чи не краще позбутися від неї? Вийшло так, що і любов, і материнство і все життя Настьоні дісталися крадені.

«Солодко жити, страшно жити, соромно жити» – так говорить про дружину дезертира письменник. Все сильніше втома і відчай затягували її в стрімкий безповоротний вир, на дні якого була лише смерть. В одну з ночей Настьоні не вдалося перепливти річку і побачити Андрія, оскільки односельці таки розгледіли її вагітність і стали насторожено до неї ставитися, що і послужило відмовою в переправі. А зачувши неподалік погоню, вона, втомлена, понівечена, кидається у воду, не рятуючи Андрія, а ставлячи крапку в своїй гіркій долі.

Йдучи в хвилі Ангари, Настьона залишається чистою перед людьми. Цю чистоту вона отримала завдяки здатності жертвувати собою заради інших, прийняттям на себе провини чоловіка-дезертира і святої віри в справжні людські цінності. Навіть страшна навколишня дійсність і вороже ставлення людей не зламали її, не озлобили анітрохи. А от Андрій не витримав випробувань життя. Його моральні підвалини повністю зруйнувалися. Загинуло разом з Настьоною і виправдання його втечі, яке він бачив в майбутній дитині. Андрій думав, що новонароджене життя їх спадкоємця замінить його загублене існування і позбавить від болісних докорів сумління за марно зотліле життя.

Смертю дружини і не народженої дитини, тих, хто був Гуськову дорожче за всіх на світі, карає В. Распутін дезертира: «Живи і пам’ятай. Живи і пам’ятай! ». Буває покарання смертю, але покарання життям ще страшніше. І з таким ось покаранням Андрій залишається жити. Але жити загнаною, порожньою і озвірілою істотою, та вже ніяк не людиною. Будь-яка смерть краще такого життя, життя істоти, яка колись була непоганою людиною, що відбилася від народу,від людей. І В. Распутін ще раз звертається не тільки до героїв твору, а й до своїх читачів: «Живи і пам’ятай. Живи і пам’ятай! » про те, що не можна прожити окремо від долі свого народу і своєї рідної землі. І немає ніякого виправдання Андрію Гуськову, ніяк не можемо ми його вважати жертвою війни. У таких точно умовах п’ять років, протягом всієї Великої Вітчизняної війни, жили, працювали і боролися мільйони наших співвітчизників, які пожертвували власною долею і власним щастям заради щастя нашої Батьківщини. Гуськов – кат, оскільки, ставши дезертиром, він прирік на загибель не тільки себе, але і свою молоду дружину і ще не народжену дитину. Його неможливо зрозуміти, його неможливо пробачити.


Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


дев'ять − = 6



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)