Реферат на тему: «Франциск Скорина – першодрукар» |

Реферат на тему: «Франциск Скорина – першодрукар»


Голосуйте за цей твір

Вступ

 

Франциск Скорина належить до когорти визначних людей, зусиллями яких створювалася білоруська духовна культура.

Вивчення культурно-просвітницької діяльності і творчої спадщини мислителя ведеться протягом тривалого часу. Про Скорину існує література, створена кількома поколіннями вітчизняних і зарубіжних письменників.

Скорина – перший східнослов’янський перекладач Біблії близькою народною мовою, її коментатор і видавець. Його слід розглядати як предтечу реформаційного руху в західно-руських і литовських землях. Для Скорини як мислителя характерною була спроба гуманістичної інтерпретації Святого Письма. У своїх передмовах він намагався за допомогою біблійних текстів виправдати й обґрунтувати гуманістичні ідеї Ренесансу: релігійну й моральну незалежність людини, її чесноти, які визначаються не суспільним становищем, а інтелектуальними здобутками.

Він – великий патріот, вірний і відданий син свого народу. Попри те, що як особистість Скорина сформувався переважно у середовищі західноєвропейської культури, він не “латинізувався”, не втратив зв’язку з батьківщиною, не загубив національної своєрідності, а всі сили й знання, всю енергію віддав служінню на благо свого народу.

У Білорусі щиро шанують Франциска Скорину. Його життя і творчість вивчає комплексна наукова дисципліна – скоринознавство. Його біографію вивчають у школах. Його ім’ям названо вулиці в Мінську, Полоцьку, Вітебську, Несвіжі, Орші, Слуцьку та багатьох інших містах Білорусі. Ім’я Ф. Скорини носить Гомельський державний університет. Пам’ятники видатному вченому встановлені в Полоцьку, Мінську, Ліді, Вільнюсі. Останній з пам’ятників був зовсім недавно встановлено у столиці Білорусі, поруч із входом у нову Національну бібліотеку.

Актуальність роботи зумовлена тим, що вивчення скорининських видань  нині має велике значення, адже історія мистецтва слов’янської друкованої книги ще не написана. Звертаючитсь до його творчості, ми маємо змогу знаходитися біля витоків кириличного книгодрукування й книжної гравюри Білорусі.

Мета роботи полягає у висвітленні аспектів творчого і життєвого шляху східнослов’янського першодрукаря, просвітника епохи Відродження, гуманіс­-

та – Франциска Скорину.

 

 

 

Розділ 1. Історичні передумови діяльності Франциска Скорини

 

Світогляд Франциска Скорини –  східнослов’янського першодрукаря, гу­маніста й просвітника – можна усвідомити лише в контексті тієї історичної епохи, у якій жив і творив мислитель.

Прискорення соціально-економічного розвитку Давньоруської держави ХІІІ – ХІV ст. було зумовлене консолідацією західноруських і Литовських земель у Велике Князівство Литовське (далі ВКЛ). До його складу входили усі західноруські (білоруські) українські і деякі російські землі. У цей час назрівають умови для зближення ВКЛ із Польщею, що таким чином сприяли їхньому об’єднанню 1385 р.

Утворення Руської централізованої держави, її прагнення повернути захоплені території зустріло протидію польсько-литовських феодалів. Це призвело до сутичок і збройних повстань. Ситуацію ускладнювали набіги кримських татар та антифеодальні маніфести селянства й міських жителів. Скориставшись обставинами, польські феодали домоглися укладення Люблінської унії, згідно з якою ВКЛ і Польща об’єднувалися в державу Річ Посполиту.

Соціальна структура тогочасної Білорусі складалася із панівної верхівки – нащадків удільних князів, литовської знаті – панів і магнатів, що сповідували католицизм і були здебільшого ополячені, та селян і холопів, що залежали від феодалів.

Білоруські міста, що виникли між ХІ – ХІІ ст., стають осередками ремісництва, торгівлі та складного соціально-політичного життя. Становлення міста викликало претензії феодалів, котрі прагнули “поживитися” за рахунок міських жителів та насадити їм католицизм, що знову ж таки призводило до чисельних виступів і повстань.

Життя білорусів в умовах феодального устрою зумовлювало виникнення у їхній свідомості нових моральних орієнтирів і цінностей. У місті паралельно із збагаченням все помітнішою стає увага до індивідуальності особистості, її енергії,  вмінь і чеснот. У зв’язку з цим зростає престижність освіченості. Набуває поширення меценатство, що фінансувало освіту, книгодрукування, науку. Тому не дивно, що саме міське оточення висунуло одного з найбільш видатних діячів білоруської культури й громадської думки XV ст. – Франциска Скорину, поява якого можлива була лише в умовах розвинутого міста.

Протягом XIV-XVI ст.  відбувається формування білоруської народності, що здійснювалося у складі ВКЛ, при чому вирішальну роль у цьому процесі відігравав соціально-економічний і політичний розвиток білоруських земель.

У XV-XVI ст. православ’я знаходилося у тяжкому стані, адже здійснювалася політика масового покатоличення білорусів та українців. Скорина починав свою діяльність у той час, коли протиріччя між православними й католиками ще не загострилося. Протягом XVI – XVIІ ст. католицька церква у ВКЛ стала не лише могутнім землевласником, а й намагалася зосередити у своїх руках усі засоби ідеологічного впливу, ввести жорстку цензуру друкування.

Укладення 1596 р. Берестейської унії заклало основи політики полонізації й наступу феодалів на білоруську й українську національні культури.

Захоплені держави чинили різкий супротив уніатській політиці. Діяльність і погляди Скорини лежали біля витоків цих подій. Він виступає як ідеолог прогресивних освітян, висуває ідеї релігійно-морального пробудження  суспільства, виховання людини, розвитку книгодрукування й вивчення рідної мови.

 

 

Розділ 2. Життя і творчість просвітника

 

Франциск Скорина народився бл. 1490 р. в м. Полоцьку в родині білоруського купця. Полоцьк був великим торгово-ремісничим центром ВКЛ. Початкову освіту він здобув у місцевій школі, вступив до Краківського університету на факультет “вільного мистецтва”, який ще мав назву “школа Арістотеля”. В оточенні Скорини спостерігався підвищений інтерес до ідей античності. Він чи не першим в білоруських краях зробив спробу синтезувати античність і християнство, а також запропонував освітню програму, розроблену в Стародавній Греції – систему “Семи вільних наук”. Пізніше вона була взята на озброєння братськими школами України та Білорусі, розвинена і вдосконалена професорами Києво-Могилянської академії, сприяла зближенню вітчизняної культури з культурою Заходу.

По закінченню університету 1506 р. Скорина мандрує Європою, здобуваючи знання з філософії та медицини. Повернувшись до Праги із Падуї,  де блискуче підтвердив свої медичні знання, Франциск починає штудіювати Святе Письмо. Шостого серпня 1517 р. у світ виходить первісток Скорини – Псалтир, у передмові до якого автор говорить: “Я, Франциск Скорина, сын славного Полоцка, в лекарских науках доктор, повелел есми Псалтырю тиснути русскими словами, а словенским языком”.

Протягом 1517-1519 рр. східнослов’янський першодрукар видає ще 22 книги Старого Заповіту. Також були створені 25 передмов і 24 післямов до цієї книги, що були ілюстровані високохудожніми гравюрами, орнаментованими закладками, кінцівками, титульними листами, що зробило їх оригінальними пам’ятками білоруського мистецтва.

Скорина ж завжди акцентував увагу на розумінні Слова Божого. Саме на “посполитий народ” орієнтовані й передмови, складені Скориною для кожної з книг Старого Заповіту. Їхню мову сам автор визначив як церковнослов’янську білоруської редакції. У них учений і просвітник давав читачу різноманітні відомості з історії, географії, культури різних народів, особливо народів Близького Сходу. Крім передмов, перед кожним розділом Біблії було надруковано так званий “аргумант” — короткий зміст розділу. Прагнучи, як і інші діячі Реформації, навчити читачів розуміти Біблію, Скорина давав на полях пояснення незрозумілих церковнослов’янізмів чи грецизмів.

Близько 1520 р. Скорина залишає Прагу й повертається додому, де влаштовує типографію і “витискує” “Малую подорожную книжицу” (1522) й “Апостол” (1522). Це були перші книги, надруковані на території Білорусі.

“Малая подорожная книжица” була популярним релігійним твором і призначалася для ремісників, купців і т. д. Саме з неї через 40 років почали в Москві своє книгодрукування Іван Федоров і Петро Мстиславець, обоє уродженці Білорусі.

У виданні також наводяться певні наукові свідчення. Так, приміром, у “Святцах” та “Пасхалии” митець пише про юліанський календар та сонячні й місячні затемнення, що є свідченням його знань з астрономії.

“Апостол” містив у собі частини Нового Заповіту. До нього автор створив 22 передмови й 17 післямов. Це видання також добре ілюстроване, прикрашене гравюрами, віньєтками, заставками, ініціалами.

У Празі Скорина виступав у якості перекладача й організатора книгодрукування. Безпосередньо друкуванням книг займалися місцеві майстри.

“Апостол” був останньою виданою Скориною книгою. Про подальше його життя і діяльність  існують разом із достовірними фактами й гіпотези. До таких належать дані про його поїздки до Москви й спроби там започаткувати книго-друкування російською мовою та зустріч із Мартіном Лютером.
Документально засвідчено, що далі Скорині довелося зіштовхнутися з цілою низкою життєвих негараздів. 1529 р. в Познані помер його брат Іван. Уже наступного 1530-го року згоріло 2/3 Вільнюса та типографія першодрукаря. На думку П. Владимирова, ці обставини слугували причиною припинення книго-видавничої діяльності митця.

В сер. 30-х р. XVI ст. Скорина полишає Батьківщину назавжди. Місцем, де він провів останні дні, була мила його серцю Прага. Помер Скорина бл. 1551р.

 

 

 

 

Розділ 3. Лексика творів Франциска Скорини як джерело історичного словника білоруської мови

 

Мова  викладу творів митця викликає безліч дискусій. Серед їх великої кількості все більше побутує думка, що “Псалтир”, “Апостол” і “Малая подорожная книжица” створені церковнослов’янською мовою. Митець у просвітницьких цілях насмілився порушити догми церковнослов’янської мови засобами народної мови. Такими є празькі переклади Скорини, які характеризуються великою кількістю яскравих лексичних білорусизмів.

Лексика його творів не є однорідною. Вона включає в себе різні за місцем і часом виникнення, способом створення слова, які охоплюють найрізноманітніші назви реалій та понять оточуючої дійсності. У ній, мов у дзеркалі, відображається рівень розвитку східних слов’ян, коло їхніх духовних інтересів, звичаї, побут і рівень матеріальної культури.

Найбільш значимою є лексика, яка належить до спільнослов’янського  фонду і зберігається у білоруській та інших мовах. Досить широко також представлені традиційні лексичні засоби, притаманні в давній період книжним стилям і не зв’язані безпосередньо із словниковим матеріалом білоруських народних говорів, жива народна лексика, введена білоруським першодрукарем і, нарешті, слова іншомовного походження.

Серед спільнослов’янського лексичного запасу велику частину складають скорининські терміни, пов’язані з явищами навколишнього світу. Тут першочергово виокремлюється багатий словник, що стосується неживої і живої природи, погоди, атмосферних явищ (буря ветръ, градъ, громъ, дождъ, зной, мгла, роса, снегъ), певних часових проміжків (векъ, весна, вечеръ, година, годъ, денъ, зима, лето, месецъ), рослин (груша, дубъ, дыня, ель, орехъ, слива, трава, цветъ), тваринного світу (волкъ, голубъ, дятелъ, жаба, лебедъ, лось, муха, орелъ, ястребъ).

Не меншою є кількість спілнослов’янських слів, успадкованих з давньоруської епохи, що стосуються сімейного устрою й господарської діяльності людини (братъ, внукъ, дедъ, мати, отецъ, сватъ свекоръ, сестра, сынъ; ведро, гумно, игла, молотъ, ролья, серпъ).

Прикметно, що результатом словотворчої діяльності Скорини слід вважати й використання у його виданнях лексичних одиниць книжница (бібліотека), певница (музика) і багато іменників із суфіксами -ство, типу глупство, действо, ленивство, подобенство, скуповство.

Власне білоруську лексику, в тому числі й слова спільнослов’янського походження у специфічному білоруському оформленні, Скорина використовував з метою зробити мову своїх творів більш зрозумілою простому читачеві.

Щодо правомірності включення в історичний словник білоруської мови  слів, відображених у працях Скорини, не може виникати сумнівів, адже всі вони згодом отримали фіксацію у пізніших творах білоруської літератури.

 

 

 

 

 

Розділ 4. Мистецтво гравюри у творах Франциска Скорини

 

Ще однією важливою, але мало вивченою областю багатогранної діяльності  Скорини є мистецтво книги. Його роботи за художнім виконанням і складом не мають нічого спільного із гравюрами, що зустрічаються в інших слов’янських книгах. Вони значно їх перевершують.

Просвітницький характер його книгодрукарської діяльності, прагнення “пізнати мудрість і науку” призвели до реформи книжного мистецтва, усіх його складових. Скорининські видання пронизані ренесансним, гуманістичним світоглядом, вони носять відбиток яскравої та незвичайної особистості.

Майже неймовірним є той факт, що в сакральній книзі Скорина помістив не зображення євангелістів, святих письменників, а власний гравюрний портрет. Це один із перших, якщо не найперший із портретів, виконаних гравюрою, взагалі.

Розв’язуючи низку художніх проблем книжного мистецтва, Скорина постає справжнім новатором. Створене ним Святе Письмо – перша в кириличному друкуванні ілюстрована Біблія. Малюнки мають дух демократизму, який зрозумілий широкому колу читачів. Разом з тим помітним є відхід від ранніх друкованих гравюр західноєворопейських Біблій.

У східнослов’янському мистецтві, і не лише у книжному, важко вказати на більш яскраві приклади результативного, творчого переосмислення досягнень західноєвропейських майстрів.

У виданнях Скорини, по суті, вперше в кириличному книгодрукуванні представлені усі відомі до того часу елементи художнього оформлення книги. Митець ввів у кириличну книгу титульний лист, фоліацію, колонтитули, стішиці, складні багатофігурні ілюстрації. Оригінально вирішені ним складні проблеми синтезу непорушної єдності усіх графічних компонентів. Білоруського просвітителя правомірно можна вважати основоположником типографії в кириличній книзі. За вмінням художньо оформлювати текст засобами набору й верстки він не мав рівних.

Варто також зауважити, що гравюри скориниських творів дають ранні і найяскравіші приклади творчих контактів східнослов’янського мистецтва із західноєвропейським. Це дало підстави нині говорити про східнослов’янське – білоруське, українське та російське – Відродження. Творча спадщина Скорини надає цінні, конкретні та наочні матеріали для обгрунтування цієї важливої та цікавої теми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Роль Франциска Скорини у становленні білоруської духовної культури неможливо переоцінити. Він був основоположником східнослов’янського книгодрукування, вченим-просвітником, фундатором книжного мистецтва. Створені ним книги – перші друковані твори Білорусі. Цей факт є досить промовистим, адже поява друкованої книги рідною мовою – подія надзвичайно важлива. Це початок нової епохи культурного життя того чи іншого народу.

Його Біблія мала величезний вплив на становлення самосвідомості народу. Вона була написана народною, зрозумілою мовою, а це означає, що була відкритою для вільного вивчення й ознайомлення. Скорина утверджував принцип власного ставлення людини до віри, готував основу для перелому у свідомості й характері своїх співвітчизників, відкривав можливість для індивідуального релігійного філософського вчення, вільного від офіційних церковно-теологічних авторитетів. Скорина це продемонстрував у своїх численних коментарях до біблійних книг. Він вніс, таким чином, у східнослов’янську суспільну думку один з характерних філософсько-гуманістських прийомів інтерпретації Священного Письма, вироблений гуманістами епохи Ренесансу.

Своїми працями Скорина надихнув на самостійне філософське осмислення Біблії таких митців як Симеон Будний, Василь Тяпинський, Петро Мстиславець, Григорій Ходкевич, Іван Федоров, Григорій Скопорода, котрі продовжували натхненно працювати над книгодрукуванням, вносячи у твори усі свої філологічні та загальнонаукові знання.

Біблія першодрукаря відіграла значну роль у розвитку білоруської літературної мови і білоруської національної культури в цілому. Особлива увага Скорини в процесі перекладу Біблії на рідну мову сприяла духовному звільненню народу. Вона виступила вагомим елементом формування національної свідомості, демократизації культури, її перехід із засобу впливу пануючого класу феодалів до більш широких соціальних шарів суспільства.

В умовах жорстокої феодально-католицької реакції та контрреформації ідеї Скорини мали позитивний вплив на національно-визвольний рух білоруського й українського народів др. пол. XVI-XVII ст., на боротьбу суспільних діячів і мислителів за збереження вітчизняної національної культури.

Проблема світогляду Скорини і напрями його діяльності – це невід’ємна частина глобальної проблеми становлення і розвитку білоруського народу як свідомого суб’єкту історії, формування його культури, класового та національного самоусвідомлення. Це проблема багаторічної боротьби білоруського народу за своє  соціальне звільнення, національне існування і державну самостійність.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1.Подокшин С. Франциск Скорина. М. “Мысль”, 1981

2.Владимиров П. Доктор Франциск Скорина. Его переводы, печатные издания и язык. Петрбург, 1888

3.Шматов В. Искусство книги Франциска Скорины. М., “Книга”, 1990

4.Булыко А. Западнословянская лексика в изданиях Ф.С.// Белорусский просвітитель Ф.С. и начало книгопечатанья в Белоруссии и Литве. М.,1979

5. Немировский Е. По следам Франциска Скорины. Минск, “Беларусь”, 1990

6. Немировский Л. Начало книгопечатания в Белоруссии и Литве: Жизнь и деятельность Франциска Скорины. Описание изданий и указатель литературы. М., 1978.

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


+ чотири = 5



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)