«Прекраснодушний» сентименталізм Карамзина (на прикладі «Бідна Ліза», «Юлія»)

...

Голосуйте за цей твір

«Прекраснодушний» сентименталізм Карамзина (на прикладі «Бідна Ліза», «Юлія»)

Однак наведена типологія сентименталізму не тільки не покриває що природно, тому що враховує найбільш загальні риси того або іншого явища, але й не відзначає ряду характерних рис творчості Радищева психологізм, ліризм, зв’язок і відношення до фольклору й ін.. Ця «схема» просвітительського реалізму більшою мірою може відповідати творчості молодого Крилова й деяких інших письменників.

Якщо ж художня спадщина Радищева в цілому ряді своїх істотних компонентів виходить за межі «просвітительського реалізму» насамперед, включенням завоювань сентименталізму в області психологічного аналізу, розвитком цивільної лінії класицизму, то цей літературний напрямок втрачає необхідної для його виділення визначеності

У повісті «Юлія» 1794 майстерність Карамзина як письменника-психолога виявиться переважно в створенні жіночого образа. Тут дана як би «зворотна» ситуація «Бідної Лізи» хоча повість має благополучний кінець: вірному й відданому Арису протипоставлена його вітряна дружина Юлія, оказывавшаяся не раз на краю падіння, але все-таки уникла його. У центрі уваги письменника мінливість жіночого серця

Нова російська література, що формувалася із другої третини XVIII століття в епоху російського класицизму, була підготовлена попереднім періодом її розвитку. Як справедливо відзначив Д. С. Лихачов, «розсікання» єдиного літературного розвитку не було, хоча в петровское час, у зв’язку з виникненням перед російськими націями гострої необхідності вирішувати найважливіші економічні, державні питання, звістки виснажливі військові кампанії, цей процес трохи сповільнилося

«Юлія» багато в чому виходить за межі сентиментальної повісті, відкриваючи собою так званий жанр «світської повісті» і намічаючи «психологічні ситуації й колізії, які згодом будуть змальовані й одержать значно більше глибоке тлумачення в цілому ряді російських повістей і романів, починаючи від деяких прозаїчних задумів Пушкіна й кінчаючи «Ганною Карениной» Толстого».

Ідейне й художнє багатство російської літератури XVIII сторіччя багато в чому підготувало блискучий розквіт російської класики XIX століття. Але не менше значення російської літератури XVIII століття полягає в тім, що вона, відбиваючи основні етапи становлення російських націй і державності, безпосередньо втручалася в рішення актуальних політичних, соціальних і моральних питань свого часу й, скинувши із себе релігійну оболонку, стала потужним знаряддям подальшого росту національної культури й самосвідомості, найважливішим фактором ідеологічного впливу на суспільство

В 40-е рр. у російській літературі в основному завершився перехід від середньовічної жанрової системи до системи жанрів нового типу. Початок цьому переходу поклали Феофан Прокопович, Кантемир і молодий Тредиаковский. Найбільше повно нова жанрова система зложилася в художній творчості й теоретичних працях Ломоносова й Сумарокова, що привело нехай тимчасово до встановлення динамічної єдності змісту й форми

Підтвердженням його щиросердечної драми щоб не сказати трагедії служить, за свідченням Карамзина, визнання самого Эраста: «Эраст був до кінця життя своєї нещасливий. Довідавшись про долю Лізиної, він не міг утішитися й почитав себе убийцею. Я познайомився з ним за рік до його смерті, Він сам розповів мені цю історію й привів мене до Лізиної могили:» Створюючи образ Эраста, Карамзин зробив спробу відтворити характер по «природних законах». Трохи пізніше в «Розмові про щастя» 1797 Карамзин відмовить у життєвій типовості образу страшенного лиходія: «Люди роблять багато зла – без сумніву але лиходіїв мало; омана серця, безрозсудність, недолік освіти провиною дурних справ: Доконаний лиходій або людина, що любить зло для того, що воно зло, і ненавидить добро для того, що воно добро, є чи не дурна пиитическая вигадка, принаймні чудовисько поза природою, істота нез’ясоване за природними законами»

Такий «пиитической вигадкою» Карамзину повинен був би здатися Дмитро Самозванець із однойменної трагедії Сумарокова. Але ж «Бідну Лізу» і «Димитрия Самозванця» 1771 розділяють деяким більше десяти літ

Як у поезії, так і в прозі сентименталізм Карамзина був підготовлений попереднім розвитком російської літератури, у процес якої повинні бути включені й перекладні добутки, особливо Руссо й Ричардсона.

Гуманістичний настрой «Бідної Лізи» посилений не тільки авторським відношенням до своєї героїні, але й до Эрасту. При явному співчутті до героїні, відмові від станових забобонів «і селянки любити вміють», Карамзин у конструюванні її образа далеко не повністю виходить за рамки «канонів» класицизму: Ліза виписана однолінійно, вона чутлива й доброчесна, а її «падіння» за законами натури не може вважатися порушенням етичних норм. А от до якого виду характерів по класифікації самого письменника – «чутливому» або «холодному» – варто віднести Эраста? На це питання дати однозначна відповідь нелегко. І може бути, не так уже поблажливий до нього Карамзин, як часто про це говориться. Адже засудити себе самому на моральні борошна до кінця свого життя – покарання не менше, чим бути засудженим іншими в тому числі прямолінійно й автором

Все це ще раз свідчить про перехідний характер російської літератури останньої третини XVIII століття, коли одночасно розвивалися романтичні й реалістичні тенденції. Логіка розвитку мистецтва жадала від літератури: перш ніж реалізм стане пануючим напрямком, необхідно вирішити одну з першочергових завдань – домогтися глибокого аналізу психології характеру, розкрити повніше душу людини. От чому рівня идейно-эстетической системи першим досяг романтизм


Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


+ дев'ять = 17



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)