Ідейно-тематичне багатство збірки П. Тичини «Сонячні кларнети»

...

Голосуйте за цей твір

Ідейно-тематичне багатство збірки П. Тичини «Сонячні кларнети»

Сум серце тисне: сонце» пісне! —

В душі я ставлю — вас я славлю.

П.Тичина

Народна мудрість вчить: людина народжується двічі: перший раз — коли появляється на світ, другий — коли вона стає трудівником.

Павло Тичина я митець народився в 1918 році збіркою «Сонячні кларнети», яка принесла йому славу і визнання. Вона ознаменувала появу нового таланту, яскравої художньої індивідуальності. Н літературну ниву вийшов поет-лірик, котрий своєю майстерністю, щирістю і задушевністю, Любов’ю до життя і людини примушує згадати імена світочів національної літератури — Шевченка, Франка, Лесі Українки.

П. Тичині судилася доля генія. Автор «Сонячних кларнетів» — увесь у провесні української революції, в передчутті наближення все очищаючої грози.

Образ «сонячних кларнетів» — це не тільки символ краси вічно юної, сповненої барв і музики природи, а й втілення прагнень до сього сонячного, радісного, життєдайного, овіяного молодістю. Образ сонця, як джерела життя на землі, сили, що дарує людям радість, виражає мрію поета про щасливе життя. А коли співець бачив людське лихо, коли сум огортав його серце, він не падав у розпач. Не вгасала його мрія в перемогу світлого, гуманістичного над темрявою.

Ліричний герой збірки — юнак, який багатий і щедрий душею, це романтик, закоханий в красу світу, в природу, в життя. Це уособлення самої молодості, що лиш ступила на життєвий поріг і чарує свіжістю та чистотою почуттів, благородними поривами.

Вірш «Ой не крийся, природо» розкриває ідею єдності людини і природи. Настрій ліричного героя перебуває в гармонії з природою: то сумний, то світлий прозорий, наче барви золотої осені. Простий, звичайний краєвид у вірші «Гаї шумлять» захоплює митця чарівністю гаю, річки, хмарки в небі. Читаєш — і в уяві постають образи: гаї шумлять, дзвін гуде, тихий шепіт трав, хмарки біжать, небо, край — як золото. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, приходом весни, «запашної, квітами — перлами закосиченої». Шум гаїв — наче ніжно тонні звуки арф, тому і назва поезії — «Арфами, арфами». Весна пробуджує глибокі думи, якими переповнене все довкола, думи про грядущі бої, бої за людське щастя. У чистому повітрі — передгрозова напруга: «Буде бій вогневий!». Цим почуття охоплене серце героя, людини, закоханої в рідний край..

Там, де світ повниться музикою, переливається барвами, народжується прекрасне. А супутником його є любов. Для Тичини де любов — там краса, висока поезія. Його вірші «Не дивися так привітно», «О любо Інно», «Цвіт в моєму серці» приваблюють тихою ніжністю мовою чистого і чесного серця. Любов примушує природу цвісти, грати барвами, співати чудесні пісні:

Світ в моєму серці Мрій танок, світанок.

Ти той світ, мій друже,

Зоряний світанок

Я твої очиці,

Зорі, зорениці —

Славлю як світанок.

Молодість! Це така країна, в якій людині за життя доводиться побувати тільки один раз.

Тичина одкриває її красу через величне і священне почуття любові. Тичина замислюється над філософською темою Людини і часу. Пори року природи в «Пастелях» відповідають «порам» людського життя. Осінь — пора задуми, легкого смутку. Весна уособлює молодість. Літо — зрілість, повноліття. Природа, а з нею людина, живуть за законами постійної змінюваності, плинності, руху в часі і просторі. «Філософія часу» спирається в Тичині на поетичне зіставлення людського віку з добою. У людини є також свій ранок, день, вечір і ніч. Перша постель дає чарівний малюнок ранку. В природі, який віє чарами людського ранку — дитинства. Воно оживає казкою про зайчика, довірливою безтурботністю, поезією духовної «Пробіг зайчик. Дивиться — світанок! Сидить грається, Ромашкам очі розтулює». Але на зміну цій картині приходить інша:

А на сході небо пахне.

Північний чорний плащ ночі

Вогняними нитками сточують,

Сонце.

Чорний і червоно-вогнистий кольори розвивають мотив боротьби світла і темряви, добра і зла, навіюють думку про швидкоплинність людського життя.

Важливою темою збірки є проблема, національного відродження віками гнобленого и приниженого українського народу. Поема «Золотий гомін» — віра у національне і соціальне визволення рідної України «Звідси — пафос омріяної волі, повна відсутність недружелюбного ставлення до інших народів. Поема — гімн весняному сонцю, повносилою буття:

Над Києвом — золотий гімн, І

голуби, і сонце!

Внизу —

Дніпро торкає струни.

Події весни і літа 1917 року сколихали суспільство. То був «золотий гомін» пробудження. Навіть «предки встали з могил… жертву сонцю приносять». Народ вірить у свої сили:

Зоряного ранку припади

вухом до землі — …ідуть…

Ідуть люди в своє майбутнє

І всі співають, як вино:

Я дужий народ,

Я молодий!

Біль і тривога за долю рідної землі постають в образі скорбної матері, який є традиційним у творчості багатьох поетів світу. «Проходила по полю… — такими словами починається і закінчується кожний із віршів, тетраптих «Скорбна мати». Проходила Мати Марія і пильне око її не могло не затримати — «чийсь труп в житах чорніє…» Лютує смерть в Україні: Не буть ніколи раю У цим кривавім краю, У краю, де навіть квіти звіробою Із крові тут юрбою Зросли на полі бою… «Скорбна мати» — це біль і тривога за долю Батьківщини, це українська Голгофа.

У ранній ліриці II. Тичини життєрадісність, краса природи і людини, залюб-леність у чарівний світ перемежовується з багряно-кривавими відсвітами, які символізують велику тривогу, нагадують про тяжкі випробування часу, про людські трагедії.

«Сонячні кларнети» — книга поетичних шедеврів П. Тичини, яка чарує, облагороджує кожного, хто припаде до неї спраглими устами.


Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


− три = 3



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)