Ідеальний і фантастичний мир у поезії Лермонтова

...

Голосуйте за цей твір

Однак ця соціальна зумовленість ще не одержує всебічної й розгорнутої характеристики. Вона як і раніше залишається досить сумарних, повної традиційних протиріч. Конфлікт між особистістю й героєм часто переростає рамки даної соціальної дійсності й мислиться як трагічна колізія між людиною й усім миром. Зовнішній мир те звужується до зневажуваної світської юрби, то розширюється до космічних меж. Серцевина конфлікту лежить у найближчому оточенні поета, але поширюється на весь всесвіт

Любити: але кого ж?..

Для Лермонтова важлива також більше складна колізія між тимчасовою й вічною пристрастю. «Желанья», «любов», «страсті», т. е, переживання, у яких герой хотів би знайти себе й у такий спосіб знайти сенс життя, відкидаються внаслідок їхньої тимчасовості, кінцівки, а не тому, що не представляють для нього ніякої цінності:

Зникне при слові розуму:

Поруч із мотивом самітності в лірику Лермонтова проходить ще один мотив. Якщо раніше самітність романтичного героя розглядалася як природна позиція вибраної особистості, то тепер і в суб’єктивному світі особистість не бачить ніяких ідеалів «У себе чи заглянеш? – там минулого немає й сліду:». Незначність життя обумовила незначність і внутрішній мир самої особистості. Суб’єктивний, особистий початок теж виявився підвладним життя, залежним від її. Романтичному героєві нікуди сховатися від ворожої реальності, що спотворює живі почуття, що перекручує особистість

У зрілій ліриці Лермонтова дійсно ні «шумних бур» і «таємних страстей», як ні «нескладної й приголомшуючої мови». Виявилося, що самі звичайні явища можуть втілювати істоту колишніх «шумних бур» і «таємних страстей». Виявилося, що вираження романтичної думки може бути дуже простим, без романтичної ефектності й суб’єктивної афектації. Це була не відмова від романтизму, а прагнення побачити романтизм у самій реальності. Романтична думка виводиться з дійсності, вона сприймається як внутрішньо властивого самого життя. От чому вона не тільки не зазнає критики, а зберігає свою незаперечну цінність

иль пізно їх, солодка недуга

Точно так само ідеальний мир може виступати в образі острівця, загубленого серед морів, і розростатися до грандіозних масштабів видимого й мислимого підмісячного царства. Але завжди джерелом конфлікту, де б він не виникав – у людській душі або у всесвіті,- є реальне земне життя. Зрозуміло, що лермонтовские характеристики цього життя стають у зрілій ліриці, при збереженні відомої сумарності, більше конкретними й точними, чим у ранній лірику

Желанья! що користі дарма й вічно бажати? Що страсті? – адже рано

Так соціальна обумовленість почуттів і переживань героя одержує більше широкий філософський зміст, замикаючись із романтичною проблематикою вічного й тимчасового, нескінченного й кінцевого. Абстрактно-філософська метафізика виступає, однак, у формі діалектичних протиріч реальної, психологічно-конкретної свідомості. Ця конкретність створюється формою міркування. Лермонтов одночасно й переживає й виражає свої переживання. Внутрішній монолог звернений до самого себе й стає своєрідним діалогом

А вічно любити неможливо. На час – не коштує праці,

Прагнення до об’єктивації романтичної думки, що з’являється в Лермонтова після 1836 року, стосувалося й таких віршів, де ліричний герой був представлений безпосередньо. До їхнього числа належать вірші, що продовжують мотиви колишньої юнацької лірики «Але смійся над моєю пророчою долею:», «Дивлюся па майбутність із острахом:» і ін.. Для лермонтовской лірики тепер характерний сполучення міркування про долю покоління й про своїй власну. Почуття стає для нього предметом глибокого аналізу, невіддільним від об’єктивних умов, від соціальної зумовленості

У вірші «И нудно й смутно» аналіз суперечливих почуттів, що охопили поета, даний поза реальними життєвими ситуаціями. В інших віршах Лермонтова суб’єктивна свідомість випробовує прямий вплив ворожої реальності й безпосередньо відгукується на них. Так, ^у вірші «Як часто, пестрою толпою окр ужен:» 1840 Лермонтов прямо зіштовхує світлу мрію й святковий шум новорічного маскараду. Образ маскараду взагалі й у романтизмі особливо надзвичайно важливий, оскільки містив у собі більші художні можливості. Маскарад служив символом сучасного життя. Адже під маскою ховається справжня сутності Треба тільки зняти покрив, і виявиться щира особа Поет-Абрист А. И. Одоєвський, якому Лермонтов присвятили знаменитий вірш «Пам’яті А. И. Одоєвського», побачив на балі замість що кружляються й летять пар «збіговисько костей». Чацкий у комедії Грибоєдова «Горі від розуму» – холодну й бездушну юрбу. Мотив маскараду допомагає зрительно представити самітність поета в далекій сфері, де тільки одна особа неодмінно залишається без маски й виглядає трохи дивним на тлі загальних веселощів


Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


4 − = один



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)