Yellow Tea© by Fisana

Перейти к содержимому


Конфлікт краси й моралі в творі О. Уайльда «Портрет Доріана Грея»


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
В этой теме нет ответов

#1 shutnuk

shutnuk

    Главный Админ

  • Модераторы
  • 575 сообщений

Отправлено 22 Май 2014 - 15:08


Можна не довіряти афоризмам, але вислів А.-Е. Екзюпері «Усі ми родом із нашого дитинства» підтверджений усім життя Оскара Уайльда. Батьківський будинок у Дубліні був відкритий для європейських знаменитостей і відзначався вільними на той час порядками. Так само і добрий хлопчик Оскар був не такий, як його однолітки — і в школі, і в Оксфорді. Таким він був майже до кінця свого життя. І тільки Рединзька в’язниця виправила становище: вона зламала свого невільника. Бо ж Уайльд завжди порушував встановлені норми заради краси, такої, якою він її розумів. Уайльд обожнював красу. У майстерні Безіла Ворда, побачивши прекрасного натурщика, Оскар вигукнув: «Який жаль, що й йому не минути старості з її потворністю!» Безіл відповів, що був би ладний переписувати портрет щороку, тільки б перенесені на нього зміни обличчя повертали моделі її красу. Так почався «Портрет Доріана Грея».

Нема потреби переказувати фабулу твору, бо вона вкладається у декілька слів: створено портрет, який переймає на себе роки й вчинки Доріана Грея. Два герої — Доріан і лорд Генрі — понад усе ставлять саме красу. І коли життя суперечить їхнім естетичним переконанням, то вони не рахуються з життям. Вони не хочуть розуміти, що кожний крок людини у реальному житті обов’язково має і моральний сенс.

«Як це сумно! — промурмотів раптом Доріан Грей, який все ще не відвертав очей від свого портрета. — Як сумно! Я постарію, стану огидною потворою. А мій портрет буде вічно молодий. Він ніколи не стане старший, ніж цього червневого дня… Ох, якби могло бути навпаки! Якби старів цей портрет, а я назавжди залишався молодим! За це… я віддав би усе на світі. Так, нічого не пожалів би! Душу б віддав за це». Здавалося, порожні людські балачки, проте це виявляється програмою життя. Він не хоче любити просто дівчину: вона повинна бути великою актрисою, тобто, пробачте на слові, мати «естетичну цінність», а не життєву. І вперше на портреті Доріана Грея з’явилася жорстка зморшка. І найбільше переживання в аматора краси викликала не смерть дівчини, а неестетичні подробиці дій слідчих у газеті. І коли Доріан убиває творця чарівного портрета, його найбільше непокоїть знов неестетичний вигляд мертвого тіла при денному освітленні.
Але вбивство залишається вбивством так само, як вина перед Сибілою — виною. Підмінити реальне життя мрією, хоч би якою красивою, не вийде. І приходить кара того самого часу, коли головний герой вирішив позбутися портрета І почати нове життя. Мистецтво не було дзеркалом, воно стало відбитком становлення людини як особистості і як члена суспільства…

Автор роману «Портрет Дорiана Грея» висвiтлює важливi проблеми, пов’язанi з культурним, соцiальним та мiжособистiсним аспектами людських взаємовiдносин.
Зокрема, Оскар Уайльд через створенi ним художнi образи розкриває взаємозв’язок мiж мистецтвом i внутрiшнiм свiтом людини. Наприклад, на думку художника Безiла мистецтво — це певне дзеркало людської душi, воно вiдбиває почуття спрямування, а також моральнi якостi людини. Митець нiби вкладає частинку власної душi у свiй твiр, тому тут слушним є вираз: «Який творець, таке i творiння». Безiл каже про портрет Дорiана Грея: «В це полотно я вклав надто багато душi, надто багато самого себе». Iншими словами, автор хотiв показати, що те, що створюють люди, красномовно свiдчить про їх духовний свiт.

Але майбутнє будь-якого творiння визначає не творець, а власник цього творiння. Дорiан поклав тягар, увесь бруд свого серця на свiй портрет. Вiн нiс цей тягар аж до смертi власника, пiсля якої повернувся у первiсний вигляд.

У тiсному зв’язку з цiєю думкою пов’язаний й образ лорда Генрi. Вiн теж був своєрiдним творцем — творцем душi Дорiана. Його iнструментом була хибна фiлософiя, яка штрих за штрихом будувала характер молодої людини.

Автор роману показує наскiльки сильно можуть впливати на людську душу руйнiвнi фiлософськi iдеї, вираженi у привабливих та захоплюючих формах, що полонять розум незвичайною новизною i таємнiстю, але ж в той самий час пiдточують зсередини недосвiдчене та неспокушене злом серце.

Це набувало особливого значення у життi Дорiана Грея, який жадав чогось нового й таємного, виявляв допитливiсть до усiх бокiв життя.

Лорд Генрi заспокоював його сумлiння, змушував не дуже пiклуватися про мораль i таким чином Дорiан Грей почав своє падiння у безодню. Сам вiн, вiдчуваючи в деякiй мiрi на собi вплив свого друга, лорда Уоттона називає його теорiї «захоплюючими, але отруйливими».

Надалi з оповiдi ми бачимо, що молодий Дорiан усе-таки не змiг встояти пiд сильним натиском отруйливої фiлософiї порочного, сповненого егоїзму лорда Генрi.
Ймовiрно, що у Дорiана Грея залишалась ще можливiсть зупинити своє падiння, коли пiсля самогубства Сибiлли Вейн вiн з великим тягарем на серцi розмiрковував про своє ставлення до дiвчини, яке призвело до трагiчного кiнця.

Дорiан Грей визнає свою жорстокiсть до Сибiлли у розмовi з лордом Генрi, але останнiй залишається вiрним самому собi та знову виконує функцiю руйнiвника душi Дорiана, жахливо спрощуючи трагедiю жiночих почуттiв, стверджуючи, що своєю смертю вона лише виконала свою останню роль актриси. Дорiан Грей не змiг нiчого протипоставити цiй хижацький фiлософiї лорда, вже у розмовi з Безiлом виносить собi вирок: «Я такий, який я є — i нiчого тут не вдiєш». Визнаючи свою порочнiсть, Дорiан не схотiв або ж не знайшов в собi достатньо мужностi змiнити себе на краще.

Крок за кроком Дорiан Грей перетворюється з людини, яка має добре й чисте серце, на егоїста та злочинця. Це вiдбувається поступово: спочатку вiн пiддається впливу аморальної людини, потiм, усвiдомлюючи свою порочнiсть, вiдмовляється вiд виправлення. Пiзнiше вiн знехтує своєю репутацiєю й докорам Безiла, який зауважував, що Дорiан негативно впливає на оточуючих. Таким чином, Дорiан Грей, головний герой роману Оскара Уайльда, наближається до знищення власної душi.

Оскар Уайльд пiдкреслює також думку, що не тiльки краса, а навiть характер людини, її духовнi якостi досить непостiйнi. Тiльки сумлiння здатне контролювати її життя, її вчинки i хоч не виправляти їх, але докоряти за них. Людина живе доти, доки живе її сумлiння, яке здатна знищити тiльки вона сама.

Оскiльки символом сумлiння Дорiана Грея у романi стає його власний портрет, саме тому Дорiан вмирає тодi, коли його знищує.





Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

Copyright © 2019 UKRTVORU.INFO