Фантастичні і реальні образи в романі «Майстер і Маргарита»

...

Голосуйте за цей твір

Фантастичні і реальні образи в романі «Майстер і Маргарита»

Чи можна людині, незалежно від часу і місця його перебування, величини відкиданої ним тіні, існувати у світі, немов не було явища і розп’яття Ісуса Христа? У останньому, «західному», булгаківському романі є відповідь на це питання, він розгорнутий від першої глави до епілогу як заперечення заперечення. На початку оповідання звучало незаперечне авторитетне слово голови «правління однієї з найбільших московських літературних асоціацій» і редактора «товстого художнього журналу» Михайла Олександровича Берліоза. У Москві 30-х років на Патріарших ставках він вселяв молодому поетові Івану Бездомному, що навіть в антирелігійній поемі Ісус Христос не може бути живим персонажем, адже його, «як осіб, зовсім не існувало на світі» і «на саме справі ніколи не було в живих».
Наслідки цими «на зразок лекції» виявилися негайними. Явився опонент Воланд зі своєю свитою, і за допомогою спростувань усього вищесказаного Берліоз позбувся голови, потрапивши під трамвай. З’їхав з глузду бідний поет. Почало і кінець роману співвіднесені з відповіддю на питання: чи «Жив Ісус і чи був він страчений»? У реальності Берліоза живого Ісуса не існувало, «прості вигадки, звичайний міф», говорив він. Свідомість бідного Иванушки розшарувалася, ледве перед ним розверзала безодня часу, що розпадається. Ось тільки що він говорив з Берліозом, а через хвилину – голова…«. А деякий іноземний консультант тільки що ясно, по-російськи говорив, що Ісус існував, що є сьомий, »найнадійніший« доказ існування диявола, тільки що оголошував Берліозу: »Вам отреясут голову«! – і зник. Обжитий світ бідного поета рухнув.
Гонитва за вислизаючим опонентом приводить його в лікарню для психічнохворих. Зустріч там з Майстром, який знав усе про життя і страту Ісуса Христа в древньому Ер-шалаиме, виявилася непосильною для його свідомості. Часи для нього не з’єдналися, зв’язок між видимим і незримим не був осмислений. Фігура Івана Бездомного надзвичайно важлива вже тому, що він залишається на землі. Випробування, через які він пройшов, викликані не зустріччю з демонічними силами, а з хаосом, що панує у нього в душі і в голові, як в головах і душах більшості людей нашого століття. І над ним тяжіє «древній Пилатов гріх», йому не під силу “прямий вибір між добром і злом, і він достоен співчуття і милосердя. Берліоз і Бездомний, справжнє прізвище якого Понырев, обрамляють булгаківський роман, будучи першою і останньою фігурами в нім. Берліоз – освічений атеїст, умілий функціонер. У Понырева живе серце, але немає знань і розум нерозвинений. Це найбільш характерні фігури для століття, що сперечається з Богом. Між ними письменник розташував усіх інших персонажів – жителів древнього Ерша-лаима і нової Москви, Воланда зі свитою, мешканців потойбічного світу світла і пітьми.
Усіх їх ріднить властивість, зазначена псевдонімом Івана Миколайовича Понырева, – вони бездомні спочатку, метафізично. Усі мандрівники, усе в дорозі, в деякій точці переходу з одного стану в інше, із звичних вимірів і сенсів у світ фантасмагоричний, абсурдний. Удома в старовинному сенсі немає ні у кого. Лише Майстер і Маргарита отримують свій вічний будинок як вічний спокій, залишивши назавжди Землю і її тимчасові притулки.
Ніхто з персонажів не пов’язаний між собою узами спорідненості, властивості, теплих сімейних стосунків. Иешуа не пам’ятає батька, Майстер не пам’ятає навіть імені дружини. Маргінальна положення Иешуа акцентована в його першому діалозі з Пон-тием Пілатом:

« – Хто ти по крові?
–        Я точно не знаю, – живо відповів заарештований, – я не пам’ятаю своїх батьків. Мені говорили, що мій батько був сирієць…
–        Де ти живеш постійно?
–        У мене немає постійного житла <…> я подорожую з міста в місто.
–        <…> Рідні є?
–        Немає нікого. Я один у світі«.

Убогий, бездомний, мандруючий, не пам’ятаючий спорідненості Га-Ноцри схожий на мільйони тих, що йдуть і пройшли по землі людей, позбавлених сім’ї, даху, «викинутих на поверхню». У нього немає свити учнів, він не оголошує себе сином Бога, залишаючись підкидьком, сином невідомих батьків і пророком з глухої провінції, що висміяним, таким, що зневажається, розіпнутим.
Михайло Булгаков віддав перевагу тим відомостям з древніх джерел, які характеризували Га-Ноцри як ізгоя, самотнього убогого філософа, що зневажається владою і черню : «Розіпни, розіпни його»! Він умів виліковувати головний біль, але прагнув лікувати дух, бо тільки їм долаються комплекси духовного сирітства, моральної занедбаності, безпритульності. Змиряючись з маргінальною свого положення у своїй країні, Иешуа мандрує, а справа має одно – говорити з «добрими людьми».
«Західний« роман Булгакова можна назвати книгою прозріння свідомості. Перетворення від зустрічі з іншою реальністю сталося з усіма, у тому числі і з тими, хто озвучив своїми голосами берлиозовскую тему – заперечення »події Христа« і велетенського історичного досвіду, підтверджувального »Пилатов гріх«. З ними вступає в суперечку не хто інший, як Воланд, свідок ершалаимских подій, посланий Иешуа в Москву. Явившись, він з’єднав світи реальності, фантастики і містики і запропонував читачеві зайняти місце поряд з собою, щоб, пристосувавшись до його, воландовскому, погляду на земне буття – з боку і згори, – читач і сам віддав перевагу б іншій точці зору на те, що здійснюється навкруги. Воланд учить оцінне і упереджене відношення до заземленої і бездуховної метушні Берліоза, Стьопи Лиходеева, Варенухи, Босоро, Рюхина вчасно знімати філософічним судженням, в якому неминучі печаль, іронія, гіркота, але усе урівноважено мудрим знанням:

«Ну і що ж 8230; люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було… ну легковажні… Ну, що ж. Загалом, нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсувало їх…«

Явище Воланда в новій Москві викликало пекельну взаємодію тимчасового і вічного в людській свідомості, що приводило громадян до переживання катастрофи і в кЬнце кінців перетворювало їх. Нехай зміна в кожному крихітна, життєва, здається банальним критичному погляду з боку. Навіть спроба внутрішнього оновлення значна.
Житейски, буденно впоралися з катастрофічними наслідками вторгнення Воланда в їх життя конферансьє Жорж Бенгальський: «пішов на спокій і почав жити на свої заощадження»; адміністратор Вар’єте Баренуха : «отримав загальну популярність і любов за свою неймовірну чуйність і ввічливість»; Стьопа Лиходеев : переїхав в Ростов і став мовчазним завідуючим «великим гастрономічним магазином», що сторониться жінок; фіндиректор Вар’єте Римський: звільнився, його посаду обійняв Алонзий Могарыч. Майстер і Маргарита, за допомогою Воланда здолавши зло життєвої метушні, назавжди йдуть від неправедного суду.
У складній структурі роману домінантою є не зображувана конкретна дійсність, а уявлення про неї, що знаходиться в кожній окремій особі з властивими їй особливостями, з нажитим його досвідом. Зображуючи своїх сучасників, Михайло Булгаков залишив достовірні свідчення про епоху, яка прагнула піти від межі абсолютної моральності і свободи духу, зазначеного явищем Христа. Новий час не став йому близьким, він усвідомлював себе «вчорашньою людиною» і мало розраховував на визнання і розуміння у людей чужої йому реальності, але продовжував писати книги, стаючи героєм епохи, що не упізнала його.


Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


+ дев'ять = 14



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)