«Збірка «Зів’яле листя» Івана Франка»

...
«Збірка «Зів’яле листя» Івана Франка» 1.50/5 (30.00%) 2 голос[ов]

Збірка «Зів’яле листя» поділяється на три цикли, образно названі «жмутками». Жмутки ліричних поезій, за словами Франка, найсуб’єктивніших з усіх, які появилися у нас від час автобіографічних поезій Шевченка, та при тім найбільш об’єктивних у способі малювання складного людського чуття», розгортають перед читачем історію сердечних мук від нещасливого кохання.

Перший жмуток віршів забарвлений весняними тонами молодої любові з її життєдайною силою.

Ліричний герой поки що відчуває такі звичайні для тільки-но закоханої людини сумніви: чи знайде ця любов стежку до вподобаного серця?

Та варто випадково зустрітися з коханою чи почути її голос, як вогонь почуття запалює душу, розвіюючи гарячим теплом тривожні передчуття.

Весна кохання, як і весна в природі, не завжди сонячна й погідна: здається, тепло здобуло остаточну перемогу, але раптом – шарпне вітер, закрутить хмари, сипне не то дощем, не то снігом, приб’є молоду зелень несподіваним морозом. Закохане серце вразливе. Байдужий погляд чи необережне слово здатне здійняти в ньому справжню бурю.

Коли ж весняні сподівання й мрії натрапляють на холодний мур слова «ні», вогонь кохання вже не гріє, а спопеляє душу, перетворюючи її на чорну діру, де оселяється розпука.

Другий жмуток – поезія літа, поезія споглядання, поезія спогадів, у якій переплітається ідеал і реальність.

У другому жмутку лірична драма звучить чи не найтрагічніше. За влучним висловом одного з дослідників творчості Франка, «цей жмуток можна назвати поверненням з небес на землю» – «І земля не прийма. Ох, і небо навіки закрите», коли страждання душі набувають універсального характеру, і основним є пафос ілюзії, мрії, ідеалу – тіні, що надає сенс життю.

Третій жмуток – поезія зими, коли руйнується сама світобудова, в центрі якої стояв ідеал, а уявна смерть коханої людини стає проекцією власної долі. Адже смерть ліричного героя відчутна вже на рівні підсвідомості: бамкання дзвонів непомітно переходить у стукіт землі об кришку забитої домовини. Проте Іван Франко не ставить крапку. Поет залишає своо героя, спустошеного й надломленого, наодинці з собою. Що буде далі? Знову прийде весна? Зів’яле листя облетить, як попіл, а заміст нього забуяє свіжа молода зелень? Хто знає. Людська душа – найбільша таємниця. І скільки світитимуть зорі, стільки й людина буде прагнути збагнути ту таїну.

Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


8 + дев'ять =



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)