Якою я уявляю свою родину

Минають дні, тижні, місяці, роки… З кожною миттю ми стаємо дорослішими. Все далі й далі везе нас швидкий потяг у доросле життя. Яким воно буде? Можливо, яскравим, веселим, безтурботним, сповненим цікавих і незвичайних подій. Ось я закінчую школу, складаю іспити і вступаю до вишу. Нарешті, ово­лодіваю професією, про яку мріяла все життя. Далі — робота, пошуки, відкрит­тя. А згодом — успіх і пошана. Як добре, як гарно…

Проте в намальованій у моїй уяві картині майбутнього не вистачає найго­ловнішого — родини. Адже всяка пташка своє гніздечко в’є. Хочеться і мені його звити, коли настане час. Мріється, що родина моя буде такою ж, як і ро­дина моїх батьків, які подарували мені найцінніше — життя. І, мабуть, не бу­ти мені такою, як сьогодні, якби не мамині очі, якби не сильні й надійні татові руки, якби не щира посмішка бабусі та дідуся. Саме з цими людьми тісно пов’язане моє дитинство, саме вони стали для мене взірцем створення родинного затишку й гармонії.

Мати… Це слово неосяжне, як всесвіт. Адже якщо замислитися, то зрозумі­єш, що усе в природі символізує материнство. Сонце — мати землі, яку воно зігріває своїм теплом, пестить і голубить світлом, а залишає тільки тоді, як заколише співом морських хвиль і щебетанням птахів. Земля — мати

Якщо ви бажаєта побачити твір повністю, лайкніть в одній із соцмереж

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


+ дев'ять = 17


Последние новости на форуме:




или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)