ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ СТЕФАНИК (1871-1936)

...
Голосуйте за цей твір

 

Народився Василь Семенович Стефаник 4 травня 1871 р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської об­ласті) в сім’ї заможного селянина. Проте хлопець змалку знається на селянській пра­ці, допомагає батькам, пасе вівці. Хлопець зростає в атмосфері народної творчості: знав від селян багато казок, переказів, пісень. Від і матері та сестри Марії навчився співати. Три роки хлопець відвідував школу у рідному селі, а потім ще три роки навчався у сусідньому селі Снятині у народній школі, де вперше відчув на собі зневагу з боку вчи­телів і паничів.

1883 року Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де соціальні контрасти і протиріччя виявилися ще глибше. У Ко­ломиї ще гостріше відчув на собі соціальний і національний гніт. Селянські діти рідко потрапляли до гімназій, бо навчання вимагало великих витрат. А вчителі і гімназисти ставилися до мужицьких дітей з відкритою зневагою, знущалися не лише морально, а і фі­зично (навіть били). Був випадок, коли знущання одного з учителів мало не довели хлопця до самогубства. Оце глузування рано пробудило у Василя почуття протесту проти соціальної та національної нерівності.

Починаючи з четвертого класу гімназії, Василь бере участь у ро­боті гуртка гімназичної молоді. Гуртківці вели громадсько-куль­турну роботу серед селян (організовували читальні). Учасники таємного гуртка «Студентська громада», одним із керівників якого був Лесь Мартович, вивчали заборонену літературу, обговорю­вали реферати на суспільно-політичні та літературні теми, а та­кож власні твори. Гуртківці встановили особисті зв’язки зі спіль­никами Франка, що розгортали селянський рух на Коломийщині.

Ще 1888 року Стефаник і Мартович познайомились з М. Павликом, який зацікавився Мартовичевим твором «Рудаль», який пізніше за Стефаникові гроші було видано окремою книжечкою під назвою «Нечитальник».
У гімназії Стефаник теж починає пробувати сили в літературі. Із перших опублікованих творів до нас дійшовлише один вірш, який Стефаник опублікував без підпису.

Студенти виявляли великий інтерес до революційних видань, що їх здійснювали І. Франко і М. Павлик. Знайомились із забороненою літературою, яку одержували від сестри М. Павлика Анни, вона теж була активною учасницею революційного руху. Так вони поступово придбали чималу бібліотеку. Крім політичної літератури в ній були твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича та інших видат­них письменників того часу. Особливо захопили Стефаника твори Г. Успенського.

Участь молоді у революційному русі не залишилась поза увагою гімназичного начальства. Спочатку із гімназії виключний Мартовича, а слідом за ним ще двадцять студентів, серед яких був і Сте­фаник. Восени 1890 року слідом за Мартовичем до Дрогобицької гімназії вступив і Стефаник. Навчаючись поблизу Нагуєвичів, де в цей час перебував Франко, Стефаник спеціально пішов знайо­митися з Франком. Ця зустріч справила на нього надзвичайно ве­лике враження.

Після закінчення гімназії (1892) Василь Стефаник вступає на ме­дичний факультет Краківського університету. У студентські роки Стефаник бере активну участь у громадському житті, виїздить на села агітувати за селянських кандидатів у депутати до австрійського парламенту, зокрема за Івана Франка. За агітаційну роботу на селі його переслідують австрійські жандарми і на два тижні кидають до в’язниці.

Замість вивчення медицини він поринає у літературне і гро­мадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців «Академічна громада». Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пиль­но стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками.

Студент бере активну участь у громадському житті рідного краю, зміцнює творчі контакти з українськими періодичними видання­ми, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890 р. першої статті — «Жолудки наших робітних людей і чильні» — він у 1893-1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії «Народ», «Хлібороб», «Громадський голос» та «Літературно-науковому віснику» ряд статей. Упродовж 1890-1897 років він пише свої перші «образки», тобто (пісні), ліричні етюди, поезії в прозі, далі переходить до написання і реалістичних новел, в яких змальовує тяжке економічне становище та безправність селян Галичини, різні побутові трагедії і драми, які постають на ґрунті пригнічення, темноти і нужди.

У 1894 році на шевченківському вечорі в Кракові відбуло­ся знайомство В. Стефаника з високоосвіченою родиною Морачевських. Вацлав Морачевський — відомий польський вчений-природо­знавець, а його дружина — українка Софія Окуневська — була чи не першою в Австрії жінкою, яка здобула вищу медичну освіту. Це знайомство Стефаник вважав найважливішою подією своєї мо­лодості. «Вацлав Морачевський — моя дорога у світ»,— напише  пізніше Стефаник у ліричній сповіді «Серце». Морачевський багато зробить для ознайомлення польської громадськості з творчістю  В. Стефаника.
На цей же період припадає час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов’язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою.

У 1896-1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і намагається видати їх окремою книжкою під заголовком «З осені». Та підготовле­на книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті (« Амбіції », «Чарівник», « Ользі присвячую », « У воздухах плавають ліси », « Городчик до бога ридав», «Вночі» та ін.).

У творі« Городчик до бога ридав » молодий письменник висловив уболівання над долею селянської дітвори, яка гинула від голоду та нестатків, а в прозовій мініатюрі «Раненько чесала волосся» реалістично передав переживання молодої закоханої дівчини. В Близькими до поезій у прозі є твори «Моє слово» та «Дорога». Це дуже інтимні твори, які писалися до дня народження коханої людини — Євгенії Калитовської.
Стефаник закохався в Євгенію Калитовську, коли та вже була заміжньою жінкою, мала дітей і обов’язки перед своєю родиною. Євгенія Калитовська, і її сестра Ольга Гаморак захоплювались творами Василя Стефаника, але їх обох вразив розпачливий тон його творів. Варіанти обох творів містять ознаки модернізму, але ці віяння в його творчості були короткочасними.

Упродовж 1897 р. у популярній чернівецькій газеті «Праця» по­бачили світ перші сім реалістичних новел Стефаника — «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя кни­жечка», «Сама-саміська», які привернули увагу літературної гро­мадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трак­туванням тем із життя села.

Перша збірка новел — «Синя книжечка», яка вийшла у світ на­весні 1899 року у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, оскільки автор звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства. 1900 року у Львові побачила світ друга збірка поезій Стефаника «Камінний хрест», там же на початку 1901 року вийшла його третя збірка «Дорога».

1 січня 1900 року після тривалої хвороби померла мати В. Сте­фаника. За чотири місяці батько знову одружується з молодою дів­чиною. Відтоді В. Стефаник не навідується до Русова, остаточно по­рвавши з батьком.

Важливою для письменника була подорож 1903 року на Східну Україну у зв’язку з відкриттям пам’ятника Котляревському. Ця по­дорож сприяла дружнім стосункам Стефаника з багатьма прогресив­ними українськими письменниками.
Навчання Стефаника в Краківському університеті затягнуло­ся, бо дуже багато часу займала агітаційна роботаі літературна творчість. Вивчення письменником медицини відбилося згодом у його творчості пізнанням найглибших таємниць психіки людини, з’ясуванням причин тих чи інших людських вчинків.

26 січня 1904 року Василь Стефаник одружився з Ольгою Гаморак, що вчителювала в сусідньому з Русовим селі Стецеві. Після одруження бере на себе господарство свого тестя і шість років живе з дружиною і трьома синами у селі Стецеві.
1908 року селяни обирають його « мужицьким послом до Австрій­ського парламенту». Він відстоює права простих людей і відходить від літературної праці.

Написані з великою художньою силою твори Стефаника здобули широку популярність: вони перекладалися російською, польською, німецькою, чеською та іншими мовами, про них багато писала кри­тика. Але сам письменник за наступних 15 років не опублікував жодного нового художнього твору.
Тривала перерва у літературі не позначилася на майстерності письменника, і наступні твори відзначалися драматизмом описа­них подій з Першою світовою війною, яку Василь Стефацик зустрів у рідному селі, розпочався другий період його творчості.

Постійне прискіпування ворожої німецької вояччини, підозри симпатіях до російського війська примусили письменника перебратися до Відня. Воєнні дії глибоко вразили В. Стефаника, а саме тут, у Відні, після майже 15-річної перерви, у нього «знову народилося слово». Одна за одною з’являються новели письменника. Пер­ша з них – «Діточа пригода» — написана восени 1916 р., а опублі­кована на початку 1917 р.

Цей період став часом великих соціальних зрушень (розпад Австро-Угорської імперії і революція 1917 року). Він менш інтен­сивний, ніж перший, але з чималими здобутками. Смерть Івана  Франка також знайшла відбиток у творчості новеліста ще одним твором — «Марія» (1916 p.).
За «Марією» письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого періоду склали п’яту збірку — «Вона — земля», видану 1926 р.
Більшість творів цього періоду мають антивоєнне спрямуван­ня. Вони змальовують трагедію народу:

«Над його селами й міста­ми, полями й горами пройшла, як смерч, все знищуючи на своєму шляху, війна».

З 1908 по 1918 рік Стефаник був послом (депутатом) австрій­ського парламенту у Відні. Перебуваючи депутатом від селянської радикальної партії, зрозумів, що його діяльність в умовах цісарської самодержавної влади приносить уже мало користі народові.
Разом із тим письменник протестував проти намагань польського уряду загарбати Галичину.У січні 1919 р. В. Стефаник очолив велику делегацію на знаменне свято — проголошення злуки всіх українських земель.

Після війни приходить нове лихо — окупація західноукраїнських земель реакційним польським урядом на чолі з маршалом Пілсудським. Про те, як жили і на що сподівалися покутські селяни під оку­паційною владою, розповідається в новелах «Дід Гриць», «Morituri» та «Воєнні шкоди». Ось із цих творів, написаних під час Першої сві­тової війни та в повоєнний час, і склалася нова книжка новел Стефа­ника «Земля», що вийшла 1926 року у місті Львові.
У ці роки Стефаник часто хворіє, зростають матеріальні нестатки. Йому доводиться часто позичати гроші у друзів, а адвокат Че­ремшина не раз захищав Стефаника в суді за несвоєчасну сплату боргів. У родині постало питання про виїзд старшого сина на за­робітки до Канади, проте через економічну кризу в Канаді поїзд­ку відклали.

У 1927 році Стефаник планував свій приїзд до СРСР, але подо­рож не відбулася через те, що польський уряд не дав письменникові закордонного паспорта. До того ж до письменника дійшла інформа­ція про наближення репресій в Радянській Україні. Отримуючи від українського радянського уряду за свою літературну працюперсо­нальну пенсію, В. Стефаник водночас не давав себе втягнути в сум­нівну політичну полеміку, зрештою, за деяким згадками, відмовився від згаданої пенсії. Дальший розвиток трагічних подій в Радянській Україні (репресії діячів української культури, Голодомор 1933 року) переконав письменника в тому, що тоталітарний режим ворожий народові. У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник майже не виїздив з Русова, де й писав останні твори у віль­ні від селянської праці хвилини.

У 1927-1933 роках Стефаник опублікував ще більше десяти новел. 1933 року прикутий до ліжка, паралізований письменник про­диктував останні свої твори. Це були автобіографічні новели, белет­ризовані спогади.

До самої смерті не полишало Стефаника бажання «сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще». Він че­кав, коли його край звільниться від чужинців. Але 7 грудня 1936 р. Василь Семенович Стефаник помер. Поховано письменника на па­горбі край Русова.

Завантаження...

Схожі твори

  • ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907)   10 вересня 1845 року у селі Арсенів Бобринецького повіту на Херсонщині, і родині управителя поміщицького маєтку Карпа Адамовича Тобілевича народився син Іван. Батько […]
  • ІBAH СЕМЕНОВИЧ НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918)   Іван Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально-побутових опові­дань та повістей, […]
  • ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО (1856-1916)   Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. в присілку Гора села Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область) у родині коваля Якова Франка та Марії […]

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


− 1 = вісім



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)