Твір-роздум на тему: «Узагальнений образ природи у «Слові о полку Ігоревім»

...

Голосуйте за цей твір

Твір на тему: «Узагальнений образ природи у «Слові о полку Ігоревім»

«Слові о полку Ігоревім» – найціннішій за своїм художнім значенням пам’ятник давньоруської літератури, який відрізняє своєрідність і цілий ряд характерних особливостей, що різко виділяють його з ряду сучасних йому літописних пам’яток. Приймаючи концепцію, згідно з якою “золоте слово” Святослава є центральним моментом всього оповідання, концепцію, що трактує “Слово” як твір агітаційний, ряд особливостей можна пояснити саме деякою специфікою призначення твору.

Не скутий рамками літописних канонів, які вимагають максимально точну передачу хронологічної та фактичної суті подій, автор “Слова…” отримав необмежений простір для буйного польоту творчої думки, оголосивши ведення пісні «за билинами цього часу». Він, по-суті, пішов іншим шляхом. Тому текст не тільки прошитий ліричними замальовками, що несуть не стільки історичне, скільки емоційне навантаження, він не тільки рясніє барвистими порівняннями і метафорами. Протягом оповіді автор не раз жертвує хронологічної достовірністю, а іноді навіть відноситься думкою до минулого княжих перемог і поразок, що було нехарактерно для звичайних літописних творів. Робить він це для досягнення найбільшого психологічного впливу.

У пошуках відповіді на питання про те, хто ж був чоловік, який оспівав похід Ігоря і сприяв Святославу у справі згуртування князів руських для рішучого походу на половців, більшість дослідників сходяться на тому, що він належав дружині князя київського Святослава, або – дружині Ігоря, князя Новгород-Сіверського. Хоча частина дослідників допускали галицько-волинське походження автора “Слова…”. Але народився він чи у Києві, чи у Новгород-Сіверському або Галицько-Волинському князівстві, чи був дружинником або князівським поетом, залишається безсумнівною як наближеність його до придворних князівських кіл, так і тісний, нерозривний зв’язок автора з народним початком.

Втім , нічого дивного в цьому не було, так як вихідці з селян і холопів нерідко потрапляли не тільки в молодшу, але навіть у старшу дружину. Цей зв’язок з народом виявляється і в надзвичайно сильному впливі, яке справила на поета усна словесність (вплив цей представляється більшим, ніж літератури книжкової), і в анімістичній системі світовідчуття, сприйняття природи, духом якої пройняте все “Слово…” . В цьому творі більше, ніж у будь-якій давньоруській пам’ятці присутні елементи язичницької міфології. І дійсно, сама природа є у творі активно дійовою особою. Тут присутні і старі язичницькі боги – Велес, Даждь-Бог, Стрибог, Хорс. Але, зважаючи на час, коли жив автор “Слова…” та його наближеність до князівського кола, немає підстав вважати, що він не був пов’язаний з християнством (підтвердження цьому знаходяться і в тексті: згадаймо хоч заключне “амінь”). Слід враховувати так само, що в ті часи ще дуже жваво було двовір’я і поетизування природи, язичницька основа якого особливо сильно відчувалася в народному, масовому сприйнятті світу.

Не дивно, що образ природи в “Слові” є домінуючим. У повній відповідності з язичницьким світовідчуттям природа в “Слові…” – не фон, театр, на якому розгортаються події, – вона органічно пов’язана з кожною дійовою особою та не тільки одночасно спостерігає за подіями, а й безпосередньо приймає в них участь. Природа в усьому і все в ній. Природа тут – не німа, вона звучить, каже в повний голос.

Взагалі, все “Слово…”, як і сама природа, звучить, співає, дзвенить на різні голоси: у ньому “кричать ​​підводи”, “тухне земля”, “труби трублять”, “гримлять шаблі” , ” тріщать і співають списи”, “в’ються голоси” , а Ярослав з вельможами перемагають не просто так – “дзвонячи в прадідову славу”.

Саме через образ природи висловлює автор співчуття, жаль – не стільки навіть війську Ігоря, особисто його поразці, скільки всій Руській землі, передчуваючи, чим може обернутися для неї ця поразка. Беручи живу участь в людях, природа постає в “Слові…” багатьма образами, які жаліють і допомагають. Віщим серцем відчуваючи біду, всіляко намагається вона попередити Ігоря, але коли не слухає він знамення – то і перешкодити: “сонце йому тьмою шлях заступає; ніч стогне йому грозою”. Не дрімають і сили, ворожі дружині Ігоря: “орли клекотом на кістки звірів звуть; лисиці брешуть на червлені щити”. Журиться автор: рідна земля не дала б в образу, захистила б своїх синів. Але «дерево з тугою до землі вклонялося», так само, як майже століття тому, коли загинув юний князь Ростислав.

Єдність природи і людини особливо підкреслюється згадкою богів – уособлених сил природи – як родичів: Боян названий онуком Велеса, вітри – Стрибожими онуками, народ – Даждь-Божими онуком. Тому надзвичайно органічно виглядає те, що голосіння Ярославни звернені до стихій – вітру, сонця і Дніпру, їх заклинає вона не бути суворими до її милого. Геніальний композиційний хід: плач Ярославни звучить не після полону Ігоря, що було б природно, а набагато пізніше, перед самою його втечею – завдяки цьому плач стає магічним заклинанням, що допоміг втечі Ігоря.

Природні лінії проглядаються в багатому наборі художніх засобів, що використовуються автором “Слова…”. Улюблений його засіб розкриття подій і фактів – символічна відповідність. Наступ військ половецьких він описує як «йдуть з моря чорні хмари”, які “хочуть прикрити чотири сонця», тобто погубити чотирьох князів; битва порівнюється з посівом: “чорна земля під копитами кістьми була посіяна, а кров’ю полита”, зі шлюбним бенкетом.

Але, хоча “Слово о полку Ігоревім” залишається пам’ятником, він безсумнівно віддзеркалив у собі деякі особливості стилю, що передував і сучасній авторові літературі, це не дає, однак, підстав звинувачувати його у відсутності свого голосу, перебільшувати значення елементів запозичення в “Слові…”. В силу своєї унікальності, при тому, що аналогічні літературні пам’ятки безповоротно для нас втрачені, “Слово о полку Ігоревім” залишається неоціненним надбанням давньоруської літератури і культури загалом, засвідчуючи про її висоти, залишені древньою Руссю у спадок наступним століттям російської поезії. Не можна не відзначити, що саме народний колорит є основою поетики, яким до останньої деталі проникнутий найцінніший давньоруський літературний пам’ятник.


Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


шість − 4 =



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)