Твір на тему: «Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка «Зачарована Десна»

...
Голосуйте за цей твір

«Створювала мене українська земля… годувала хлібом і медом, поїла думками, почуттями, купала у віруваннях і звичаях нашого народу, вкладала в мою душу свої горді героїчні поеми, любов до себе». Цю землю геніальний митець любив безмежно, до нестями. Цій землі присвятив усі свої творіння, серед яких й «Зачарована Десна».

«Зачарована Десна» – один з найпрекрасніших творів, який Довженко навіть не зміг екранізувати. Зробили це вже після смерті митця. Це Довженкова сповідь, хвилююча розповідь про своє дитинство й водночас про народ, про Україну, про невмирущість людського оптимізму. Сам Довженко, людина винятково трагічної долі, не втрачав мужності лише завдяки тому, що ніколи не втрачав духовного зв’язку з своїм народом, думками завжди линув на омріяну Україну.

У кіноповісті уславлений кінорежисер силою таланту розгортає перед своїм духовним зором і читачами картини далекого дитинства. Босоногий білоголовий хлопчик бігає на золотих висипах Десни. Рідна природа формувала в малого Сашка ідеали краси, любові, гуманності, повноти життя. «Далека красо моя!» – звертається митець до ріки свого дитинства. Він щасливий, що пив у незабутні роки її м’яку воду, слухав рибальські розмови, казання старих про давнину, лічив зорі на небі, «що й досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». Уява, фантазія малого хлопчика малюють чарівні картини.

«Дивлюсь у воду – місяць у воді сміється. «Скинься, рибо», – думаю, – скидається риба. Гляну на небо: «Зірко, покотися» – котиться… Дивлюсь на чарівний, залитий срібним світлом берег: «Явися на березі лев» – появляється лев. Голова велична, кудлата грива і довгий з китицею хвіст. Іде поволі вздовж висипу над самою водою».

Не тільки прекрасна природа України формувала Довженка. Цілим світом для хлопця були рідні. Непідробна щирість, довіра, м’якість, поетичність проймають рядки, присвячені сім’ї письменника. «У нас був дід дуже схожий на Бога. Коли я молився Богу, я завжди бачив на покуті портрет діда в старих, срібнофольгових шатах, а сам дід лежав на печі і тихо кашляв, слухаючи моїх молитов», Дід в уявленні дитини не тільки Бог, а й добрий дух лугу й риби, бо «краще за нас усіх… розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом – з усім живим, що рухалось і росло навколо».

Галереї прекрасних людських образів повісті продовжує батько Довженка, про якого той пише: «Багато я бачив гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь було завжди повно смутку.» А скільки поезії в описі зовнішнього вигляду батька: «Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі»,

Цікаво, що коли Довженко підбирав артистів для своєї кіностудії, то за зовнішніми рисами і вдачею актори походили на батька й діда режисера. Все тепло, яке Довженко мав в дитинстві, він прагнув перенести й на екран.

Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


+ 5 = шість



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)