Твір на тему: «Лірика Дмитра Павличка»

...
Голосуйте за цей твір

«О батьку мій, ти в кам’яній знемозі лежиш, згорівши, як метеорит». У цьому зітханні душі поета , як і у відомій його пісні про посивілого сина, що повертається до отчого порогу із вишитим на полотні своїм життям, вчувається гаряча любов до рідної землі, до маленького її клаптика, який став для поета символом великої батьківщини.

Тонким ліриком постає поет й у ніжному та винуватому зізнанні дружині: «Ти досі без моєї похвали обходилась, моя ясна любове».

Поет, душа якого «неначе яблуня в плодах», може стати трибуном, що кидає прокляття на голови ворогів: «Я впізнаю вас, фарисеї, – такі ж ви підлі, як були»; «А тобі, Валуєва скретинілий онуче, ляпас відважую брилою цього тому»,

«Якщо в моїх творах присутня ненависть, то це означає, що я жив у жорстокі і важкі часи», – зазначає Дмитро Павличко.

Так воно й було насправді. Бачив поет безмірне насилля «кривавого Торквемади» Сталіна та його прибічників, що й відтворив у сонеті «Коли помер кривавий Торквемада». Цей сонет – згусток величезної трагедії мільйонів мешканців великої імперії СРСР. Бачив, як внаслідок цього позбулися його співвітчизники колишніх скарбів, і матеріальних, і духовних. За це він і ганьбить їх:

«А ви, мої освічені моголи,

Нагі внучата княжої землі,

Все віддали – і рідну мову, й школи

За знак манкурта на низькім чолі»,

І якась майже шевченківська нота звучить у цих глумливих рядках.

А в рядках «О рідне слово, хто без тебе я?» могутньо відлунює слово його великого навчителя й попередника Івана Франка. Поет стверджує, що нікчемні й пусті ті, хто забув мову предків, адже саме вона –найперше, що робить із немовляти людину з корінням, з родоводом, а не мізерне перекотиполе, бур’янину, котру хто захоче, той і скубне.

Незважаючи ні на що, Дмитро Павличко – оптиміст у ставленні до свого народу. Це доводиться і його національно-синівським: «Ріка крізь гори мусить повернутись, щоб на Вкраїні закінчити путь».

Більше сорока років на літературній орбіті Дмитро Павличко. І відтоді, як увійшов у літературу, не створив нічого побічного, другорядного, низькохудожнього. Нині знаходиться на тих поетичних високостях, де місце справжнім поетам. Та хоч якби високо він не піднявся, а відчуття рідного грунту не втратить ніколи, і не переплутає фальш з правдою, любов з ненавистю, не втратить здатності відчувати поклик свого часу. Бо в ньому запорука його високого й тривалого лету.


Завантаження...

Схожі твори

  • Сміливі завжди мають щастя Люди звикли говорити про себе, що вони щасливі або нещасні. Але у розумінні кожного, щастя неоднакове. А  деякі люди взагалі вважають себе нещасними все життя, тому що так і не […]
  • Твір на тему: «Образи у творах Євгена Маланюка» Найбільшою проблемою для України є її діти. Тому наступним важливим мотивом для Євгена Маланюка стає мотив кволої нації, нації, не здатної стати ланкою, що з’єднувала б Бога і Україну. Цей […]
  • Твір на тему: «Особливості п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло Любов’ю до України, свідомістю національної гідності пройнята п’єса Куліша «Мина Мазайло». Політична комедія Миколи Куліша є нищівною сатирою на малоросійщину, російський великодержавний […]

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


4 + вісім =



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)