Твір на тему: «Художній світ української пісні»

...
Твір на тему: «Художній світ української пісні» 5.00/5 (100.00%) 1 голос[ов]

Благословенна ти в віках,

Як сонце наше благовісне,

Як віщий, білокрилий птах,

Печаль і радість – наша пісня.

Максим Рильський

 

Художній світ української пісні – це світ незвичайних, переважно драматичних доль звичайних людей. Українська пісня випромінює високу народну етику, чистий і мудрий погляд на людські відносини, має чітке спрямування на захист справедливості й свободи, духовності й чесності, гнівне засудження будь-якої підлоти чи заздрості, зради. «Скільки мужності й звитяги, віки з шаблею в руках і за плугом на кров’ю политому полі, віки мук на невольничих торговицях трьох материків і віки боротьби проти татарських, турецьких, ногайських та інших орд, віки надії в очах і сльози на віях, віки журби на серці і нескореної думи на чолі, грозові ночі повстань і тугою пересновані дні жіночого чекання, дівочої вірності – така наша народна пісня,» – до цієї думки Михайла Стельмаха з радістю приєднаються тисячі й тисячі українців.

Всі, кожне нове покоління, кожен із нас, приходить на цю благословенну багатостраждальну землю, щоб залишити по собі слід; бо людина по своїй суті – творець, а не руйнівник. Байдуже, в чому проявиться творче начало: в обробленій ниві чи в зведеному будинку, в дітях, які перейняли все краще, чи в учнях, що продовжать працю, в посаджених гаях чи в збереженні духовних цінностей, в умінні захистити свій край чи в складеній пісні.

Для людини, предки якої не проливали кров під Чигирином чи під Берестечком, не орали з мушкетом напоготові, не змушені були кидати сім’ю й дітей та йти в невідоме, щоб захистити віру й землю від чужинців, в душі якої нема щирих почуттів  до народу України, до історії, тематика українських народних пісень може здатися нецікавою чи несучасною. Справді-бо: прощання сина з матір’ю, гірка розлука з коханою, туга за козаком,  біль за долю України, загибель воїна – сотні років лунали й лунають ці вічні мотиви.

А починалася українська пісенна культура з колискових мелодій. Колиска мовби освячувалась материнським голосом і надією, що дитина таки виросте і матиме кращу долю, ніж батьки.  Мати зверталася не лише до дитини, а й до безмежного світу, до всього живого на землі; вкладала у пісню свої тривоги і жалі, мрії та сподівання. Тож серед колискових – твори не тільки про дитину, про сновидіння і зростання, а й про «хлібчик дітям на обідчик», та про те, «щоб дитятко спало, щасливим зростало, горенька не знало…» І величний образ матері, серце якої переповнене любов’ю, стоїть над усіма поетичними образами колискових: дрімоти-сну, що ходить біля вікон і заглядає в шибки, котика-муркотика, який охороняє дитячий сон; пташечки, що приносить кашку з молоком, зозуль, які колишуть колиску і пестять крильцем дитятко.

Споконвіку наші предки підтримували народні традиції, виражені в народних піснях, які приурочувались до обрядів, уявлень, вірувань. Далеко не всі з них були освіченими людьми, але кожен знав, як побажати щастя-здоров’я у домі на Різдво та Новий рік: щоб «родило жито, й пшениця і всяка пашниця», як закликати весну «днем красну», щоб не забарилася прийти після лютої зими; як заспівать на жнива:

Говорила нивка,

Хай не болить спинка,

Ні спинка, ні голова,

Щоб була ціле літо здорова.

В 16-17 столітті, під час розквіту українського героїчного епосу, звучать історичні пісні, в яких оспівується героїзм козацтва, його сміливі походи, лицарська честь, життя і побут. Образ веселого запорожця, що у вільні від битви хвилини любить і вміє погуляти, міцно увійшов у пісенну традицію. («Гей, я козак з України», «Їхав козак за Дунай», «Ой Січ мати, ой Січ мати, а Великий Луг – батько», «Ой гук, мати, гук»).

Великою популярністю в народі ось уже більше трьох віків користується пісня «Ой на горі та женці жнуть», в якій згадуються імена двох гетьманів – Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка. Вона оспівує козацькі походи і працю женця-селянина, в ній мужність поєднується з гумором і життєлюбством. Важко не захоплюватись неперевершеною художньою викінченістю і красою цієї пісні.

Слід пам’ятати, що духовний зв’язок міцними ланцюгами з’єднує дві епохи: козаччину та стрілецтво. Адже українські січові стрільці – це буйне колосся, що піднялося з зернятка, що впало в ґрунт історії козацького війська, військової майстерності, традиції низового братства. Ця сторінка нашої історії відтворена в стрілецьких піснях: «Повіяв вітер степовий» і т.п.

Пісенну традицію давніх віків з успіхом опанували й розвинули Іван Франко, Леся Українка, Михайло Старицький та багато інших. Геній Тараса Шевченка увібрав увесь багатий світ української народної пісні і створив нові пісні, що повернулися в народ: «Чи я в лузі не калина була», «По діброві вітер віє», «Тополя», «Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий»…

Пісня оздоровлювала народну душу, допомагала їй зберегти нетлінними свої цінності: віру в людину, в незрадливу любов, в очищаючу силу краси.

І якщо ми сьогодні почуваємо себе людьми, віримо у високі моральні засади, мріємо й любимо, то це тому, що в нас  є «Пісня про рушник», «Стежина», «Два кольори», «Чари ночі», «Чорнобривців насіяла мати», «Червона рута», інші перлини духовного надбання.

Можливо, через деякий час українці співатимуть інші пісні, в яких буде менше смутку й горя, а більше світлої радості й надії. Серед нас вже ростуть нові поети-піснярі, яким із генами передалася й найсвятіша наша традиція – розкривати душу свою в піснях.

Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


шість − 5 =



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)