«Тіні забутих предків»: літературний твір і його екранізація (М. Коцюбинський)

...
Голосуйте за цей твір

Повість «Тіні забутих предків» належить до золотого фонду нашої класики. Це – лебедина пісня М. Коцюбинського, зелена казка гуцульських гір, у якій він піднісся на вершину слова. І свого, і українського, і в цілому – червоного, тому що, читаючи повість, іноді ловиш себе на думці, що краще, ніж тут, про що-небудь сказати нема чого, а зокрема про Карпати, гуцулів і їхній світ, – те й поготів. Кожне дійсно значне явище творить навколо себе своєрідне силове поле, продовжує жити в нових формах, жанрах, шедеврах. Саме так відбулися й тут. Однойменний кінофільм С. Параджанова займає в нашій культурі, очевидно, не менш почесне місце, чим повість, за мотивами якої він снять

Любов Івана й ички – це любов «у раю». Вони не знають, що таке гріх, тому що дивилися, що всі навколо них живуть парами, і не розуміли, отчого це в людини – частини природи – повинне б бути інакше. Вони живуть серцем, а не розумом, і серцем почувають, що добре, а що погано, а що – і неможливо. Коли гуцульська Джульетта гине, гуцульський Ромео розуміє, що жити без її не може. І тому він починає повільно вмирати. Життя й смерть, любов і ненависть, – самі головні, найбільш визначальні категорії, тут, у первісному світі, переживаються сповна, такими, якими вони є в дійсності. Людина «рівнинний», «цивілізований» часто вже й не пам’ятає, що це таке, живучи вполсилы, захищаючись від болю й радості «цивілізованими» способами. Однак ностальгічна туга за тим первісним, сьогоденням все-таки озивається десь у завулках серця. І тоді ця людина поспішає в Карпати, щоб причаститися духом цієї землі, як поспішав в 10-х роках XX ст. М. Коцюбинський, а в 60-х – С. Параджанов і ще тисячі й тисячі вічних карпатських прочан, що жадають дієприкметники від Сьогодення

Свідчення цьому – і гран-прі на міжнародному фестивалі в Аргентині, і великий прокатний успіх в Україні й за її межами; і це, на мою думку, особливо важливо, що «Тіні:» С. Параджанова, у свою чергу, пролистали нову золоту сторінку в історії українського кінематографа, на якій, крім С. Параджанова, залишили свої автографи актор И. Миколайчук, оператор, а потім режисер Ю. Илленко, художник Г. Якутович так ще ціла плеяда блискучих імен. Їхніми зусиллями українське «поетичне кіно» відновило свою довженковскую силу й заграло новими фарбами. Неприпустимою помилкою було б починати розмову про якусь ієрархію цінностей: що є кращим – фільм або літературний твір, за мотивами якого цей фільм снять? Не потрібно як сказав би Франко ліпити кругле до рівного, тому що ці речі непорівнянні

У нашім випадку маємо справа не просто з екранізацією повести, а із двома рівноцінними добутками на одну тему. С. Параджанов і його знімальна група мовою кінематографа показали те ж, про що М. Коцюбинський розповіла за допомогою червоного слова. Кожний своїми засобами, вони увібрали в барвисту неперевершену плоть – дух Карпат. Чим так тягне кожного, хто попадає на Гуцульщину, це місце? Так, звичайно, красою природи, екзотичними звичаями й побутом її мешканців, унікальною міфологією:. І все-таки обмежитися от таким переліком сугубо зовнішніх рис було б обмаль. Вона тягне своєю первозданністю, а також недоторканністю. Вона дотепер така, який була й вся «інша земля» колись, на початку миру. Хіба ж можна сказати, коли відбуваються події добутку? Сто й тисячу років тому тут усе було приблизно так само, як і в 1911 році, коли в гуцульським селі Криворовня гостевал, збираючи матеріал, М. Коцюбинський. «Якби тільки Ви знали, який це дивний, майже казковий завулок. Смакую всю насолоду первісного життя», – писав у листі до М. Горького із Криворовни.

Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


+ вісім = 11



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)