Нестайко Всеволод Зіновійович

...
Голосуйте за цей твір

Всеволод Зіновійович Нестайко народився 30 січня 1930 року в місті Бердичеві.

«Батьки наче спеціально приїхали в Бердичів, щоб народити мене саме там, на батьківщині веселих анекдотів,— говорить письменник. — Мабуть, відчували, що мене потягне до гумору. Бо мати з Попільні, а тато аж з Бучача Тернопільської області, і занесло його, січового стрільця, в буремні революційні роки на Житомирщину волею примхливої долі… Але веселим початок мого життя назвати не можна. У 1933 році тата заарештували (всіх галичан тоді заарештовували, а тато був ще й сином уніатського священика). Розпочався голодомор, і мама зі мною та моєю старшою сестрою переїхала до Києва, де жила її рідна сестра, моя тітка. Відтоді я безвиїзно живу в Києві і вважаю себе корінним киянином. Мама сказала, що тато загинув, виконуючи державне завдання за кордоном. Але я в загибель тата не вірив, думав, що він просто засекречений, і довго-довго сподівався, що колись зустріну його…

Хоч мама моя була вчителькою, до школи іти я не хотів. І не тому, що не любив учитися — мене лякало те, що треба сорок п’ять хвилин сидіти за партою, а я був дуже вертлявий і непосидючий.

– Горе мені з вами і з вашою школою! — ридав я перед першим моїм шкільним днем.— Я не висиджу на уроках так довго! Я загину!

– Не загинеш, сонечко, не загинеш! — казала тітка Зіна, яка відводила мене до школи.— Я побалакаю з учителькою, і вона дозволить тобі підводитися і тихенько ходити між партами.

– Ну дивись! — посварився я на неї пальчиком.— Бо інакше втечу до циганського табору, і вижене більше не побачите!

    У школі тітка Зіна справді про щось тихо й благально погомоніла з учителькою Ліною Митрофанівною, і та ніяково покивала головою.

    І от почався урок. Через хвилин десять я шепнув кирпатій дівчинці, що сиділа поруч зі мною:

    – От я зараз встану і піду гуляти по класу.

    – Ой! Що ти?! — перелякано прикрила долонькою рота дівчинка.— Не можна!

    – То вам не можна. А мені можна! — я підвівся й пішов між партами.

      Клас завмер, здивовано позираючи то на мене, то на вчительку. Але Ліна Митрофанівна продовжувала урок, немов нічого не бачила.

      Радісна хвиля підхопила мене й зробила невагомим. Я наче йшов не по класу між партами, а по небу між хмарами… «Ех ви! Пігмеї! Сидите, мов миші, а я гуляю! — зверхньо позирав я на однокласників. — Бо вам не можна, а мені мо…» І тут раптом я спіткнувся і гепнувся навкарачки, дзвінко ляпнувши долонями по підлозі. Один з «пігмеїв» виставив ногу, і я перечепився об неї.

      Клас вибухнув реготом. Навіть Ліна Митрофанівна не змогла втриматися — усміхнулась… Так вперше у житті я зрозумів, що не можна протиставляти себе громаді.

      До циганського табору я не втік, але в школі замість десяти років провчився вісім. Ніколи не вчився я ні в п’ятому, ні в Дев’ятому класах. Саме тоді, як мені треба було йти до п’ятого класу, почалася війна і фашисти захопили Київ. Два роки годі було й думати про школу. Ми з мамою лишалися в окупованому місті. І п’ятий клас я закінчив у «маминій» школі. А потім, щоб надолужити згаяне, з восьмого класу «перескочив» у десятий, самотужки подолавши дев’ятий за літо.

      Саме тому, що дитинство моє перервала війна і довелося зазнати чимало гірких недитячих переживань, рано подорослішати, мені й захотілося писати для дітей — повернутися в дитинство і догратися, досміятися, пофантазувати разом з юними читачами».

      Ще навчаючись у Київському університеті на філологічному факультеті, Всеволод Нестайко почав працювати в журналі «Барвінок», і там у 1954 році, було надруковане його перше оповідання «Шурка і Шурко». А в 1956 році у видавництві «Молодь» вийшла перша книжка — збірка оповідань для дітей, назву якій дало те перше оповідання — «Шурка і Шурко». Наступного року вийшла друга збірка оповідань «Це було в Києві». А далі почали виходити інші книжки «В Країні Сонячних Зайчиків», «Супутник ЛІРА-3», «Космо-Натка», «Одиниця з обманом», «Пригоди Грицька Половинки», «П’ятірка з хвостиком», «Незвичайні пригоди в лісовій школі», «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» та багато інших. Сьогодні на книжковій полиці письменника понад 90 видань на двадцяти мовах світу. Всеволод Нестайко удостоєний премій імені Лесі Українки, Миколи Трублаїні, Олександра Копиленка. А гумористично-пригодницька трилогія «Тореадори з Васюківки» внесена Міжнародною Радою з дитячої та юнацької літератури до Особливо Почесного списку Ганса Крістіана Андерсена, як один з найвидатніших творів сучасної дитячої літератури. Телефільм

      «Тореадори з Васюківки» одержав Гран-Прі на Міжнародному фестивалі в Мюнхені та Головну премію на Міжнародному фестивалі в Австралії.

      У чому ж секрет таланту цього митця? Всеволод Нестайко не робить з цього таємниці. В уста свого «тореадора» з Васюківки він вкладає золоті слова: «Письменник передусім повинен бути чесним». А це означає, що Нестайко не заграє зі своїми читачами, не підлаштовується під їхні смаки, а зображує дітей такими, якими їх бачить око митця в різних ситуаціях — кумедних і драматичних, буденних і незвичайних.

      Професор Любов Кіліченко писала: «Важливу роль у творах письменника відіграє мотив таємниці. Над усім, що відбувається в повістях Нестайка, витає усмішка доброї людини,— автора, який розуміє своїх героїв, любить їх».

      Письменник Анатолій Костецький в юності прагнув розгадати творчий секрет Всеволода Нестайка, щоб самому писати подібні твори, і ось що з цього вийшло: «Оскільки мені завжди любилося дитинне слово «чому?», з ним я й пішов до Нестайка. «Чому ви стали дитячим письменником?» — хоробро спитав я з порога у веселого, з лукавими бісиками в очах, тоді ще молодого чоловіка з якимись усміхненими рум’янцями. «Мабуть, тому, що я в дитинстві був рудий!» — почув у відповідь, і ще дужче застрибали в його очах оті лукаві бісики».

      Звичайно, як ви вже зрозуміли, причина успіху цього письменника не в тому, що в дитинстві у нього було руде волосся, а в таланті, яким його обдарував Бог.

      Завантаження...

      Схожі твори

      • Маланюк Євген Євген Маланюк народився 20 січня 1897 р. в с. Ново-Архангельське на Херсонщині. Батько його був із чумаків, осілих запорожців. Дід замолоду чумакував. Мати була дворянського походження, […]
      • Малишко Андрій Самійлович Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в с. Обухові на Київщині. Батько його був селянином, який інколи підроблював шевством та ходив на заробітки. Дітей у родині було […]
      • Василь Барка Василь Барка народився на Полтавщині. Закінчивши вчитель­ський технікум, працював за фахом у Донбасі, потім на Північному Кавказі. 1930 р. — у Харкові виходить поетична збірка «Шляхи», […]

      Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

      АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


      сім − 4 =



      или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)