Миколя Джеря — борець за правду й волю (За повістю І. Нечуя-Левицького “Микола Джеря”)

...
Голосуйте за цей твір

Довгий час кріпаки були справжніми рабами, які не мали жодних прав: усе життя працювали на пана, віддавали важкій роботі свої сили, молодість; пани без будь-яких обмежень знущалися з кріпаків, били, продавали, програвали в карти. А бідні селяни, звичайно, покірно зносили всі ці знущання, хоча були серед них і такі, які не мовчали, а сміливо протестували проти знущань та жор­стокої експлуатації. Такою людиною постає перед нами головний герой повісті Микола Джеря — бунтар, актив­ний борець за волю, який утілив у собі найкращі риси народу: волелюбність, духовну силу й сміливість.

Гарний селянський парубок, моторний та веселий Мико­ла Джеря добре грав на скрипці, умів читати й малювати. До того ж подобався всім дівчатам. Тому мати Миколи мрія­ла, що він одружиться з багатою Варкою, але парубок поко­хав просту дівчину Нимидору. Бідна сирота із сусіднього села, Нимидора рано зрозуміла, що таке найми та сирітство, тому кохання її до Миколи було справжнім дивом, піснею, яка гарно почалася, але дуже швидко обірвалася.

Одружившись з Нимидорою, Джеря починає все частіше замислюватися над своєю долею, долями своїх рідних та й узагалі намагається зрозуміти, чому одні важко працюють, а інші мають із цього величезний прибуток. Йому дуже хочеться, аби його родина була щасливою, хочеться пра­цювати на своєму полі на себе, а не на пана. Тому й вирі­шує Микола протестувати й підбурює на це інших кріпаків: під час жнив, відробивши панщину, Джері вийшли жати на свій клаптик землі, бо пшениця їх уже почала осипатися, а це означало, що вони можуть залишитися зовсім без хліба (якого й так завжди не вистачало!). Через це стався конфлікт між парубком та осавулою, а пан наказав відшма­гати Миколу й Миколиного батька різками та посадити в “холодну”. Ще й осавула вдарив Нимидору, бо вона не вийшла на панщину на третій день після пологів. “У Ми­коли запеклось серце, а в душі заворушилася думка помститися за себе, за батька, за Нимидору”. Незабаром після цього батько помер, а пан почав усе частіше погрожувати віддати Джерю та його однодумців у москалі.

Сутички між паном та Миколою стають усе напруженішими, а після того як парубок помстився осавулі, Джеря зрозумів, що єдиний вихід для нього — утеча. А це означало, що він мусить покинути свою матір, дружину й маленьку донечку, розуміючи, що може статися так, що вони більше ніколи не побачаться. І це трагедія як для нього, так і для його родини, яка втратила свого годувальника та захисника. Але іншого виходу на той час у Джері не було.

Спочатку Микола зі своїми друзями за мізерну платню працює на стеблівській сахарні, де умови праці були жахливі. Уже через рік важка праця, недоїдання й журба гли­боко позначилися на чоловікові, який “так помарнів і змінився на обличчі, що його трудно було впізнать”. Та й тут не судилося вербівцям зазнати спокою: приїхав до сахарні пан Бжозовський шукати втікачів, тому знову потрібно було тікати, але перед тим Микола вирішив по- мститися панові. Уночі кріпаки залізли до будинку, де зу­пинився пан, побили його, але тому вдалося втекти.

І знову сахарні (в черкаського посесора Бродовського), які були анітрохи не кращими, ніж у Стеблеві. Жили заробітчани, як худоба, у великих бараках, годували їх жахливо: від такої їжі люди мерли як мухи, слабували та хворіли. Тому Джеря й тут не міг миритися з таким становищем. Бурлаки, серед яких був і Микола, побили вікна в будинку посесора, а парубок хотів побити навіть самого посесора. Довелося знову тікати.

Доля занесла вербівців аж у Бессарабію, де вони почали працювати в риболовецькій ватазі Івана Ковбаненка. Про­те навіть тут бурлаки не мали спокою: на втікачів робилися облави, і їм доводилося ховатися. Незгоди та кривди загартували характер Миколи, зробили його морально сильним і незламним. Особливо це відчутно на суді над спійманими заробітчанами, коли він тримається гордо й сміливо, з викликом дивиться в очі пана Бжозовського: “Його не зігнула недоля й тяжка неволя”.

Після двадцяти з лишком років, коли було оголошено про скасування кріпацтва, Микола Джеря повертається додому, але не застає в живих ні дружини, ні матері. Лише доньку, яка вже виросла й сама стала матір’ю, але яка ніколи не бачила його — свого батька. Тепер, на старості, єдиною втіхою для нього були донька та онуки. Але й після свого повернення Джеря не припиняє своїх виступів проти панства (домагається, щоб волосного голову зняли з посади за шахрайство) і закликає, щоб селяни не брали поганих земельних наділів, а на­полягали на поверненні громадських садків, які привласнив пан. Проте й тепер Миколу садять у “холодну”: “От тобі й воля!.. І нащо було вертатись у цей проклятий край!”

Образ Миколи Джері був свого часу новаторським в українській літературі. У ньому втілено великі духовні сили народу, найкращі риси характеру людини-борця: волелюбність, непохитність, чесність, сміливість, принциповість і організаторські здібності. Він до останніх хвилин свого життя залишився незламним, стійким у своїх переконан­нях, гордим і рішучим.

Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


шість − = 1



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)