Мій улюблений герой роману В. Скотта «Айвенго»

Коли я дочитав роман «Айвенго», я навіть засмутився. Ще недавно я із за­вмиранням серця стежив за героями, хвилювався, чи встигнуть прийти на допомогу Ричарду відважні воїни Локслі… Роман Вальтера Скотта захопив мене цілком, наче чарівною машиною часу переніс у середньовічну Англію. І ось роман дочитаний. Що залишив він у мені?

Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.

Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. Чим саме Айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?

Знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. Героя, переодягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана. Не знаємо Айвенго й ми. Але Вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. Він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. Він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. Але й у ці важкі для душі хвилини Айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність. Ніхто не хотів допустити до столу втомленого й голодного єврея, а «прочанин» Айвенго пожалів іновірця. Почувши про змо­ву проти Ісака, Айвенго попереджає єврея про небезпеку та допомагає вряту­ватися. Можна сміливо сказати, що для того часу така повага до простої людини, співчуття шляхетного християнина іновірцю були рідкістю.

Вілфред Айвенго — відважний, безстрашний воїн. У перших розділах роману, коли сам герой іще не з’являється перед читачем, ми чуємо розмову в замку Седрика Сакса про звитяжні подвиги Айвенго, про його лицарську доблесть. Потім ми захоплено спостерігаємо за відвагою, бойовою вправністю й навіть чемністю та галантністю Лицаря, Позбавленого Спадщини, на турнірі. Він не скористався випадковою перевагою під час однією з сутичок, намагаючись перемагати лише гідно. Нарешті, одночасно з батьком і коханою Айвенго, ми дізнаємося ім’я переможця турніру. І ми цілком згодні з Ровеною, яка, нагороджуючи Айвенго за зви­тягу, мовила: «Ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого чола!»

Одна з найпривабливіших чеснот лицаря Айвенго — вірність. Вступивши до війська Ричарда, він залишався відданим своєму королю й у часи, важкі для того. Вірність Вілфреда своїй коханій позбавляє його і спадку, й батьківської прихильності, робить вигнанцем. Але Айвенго — справжній лицар, а справжній лицар не може стати зрадником.

Він уміє бути вдячним і ризикує життям заради іновірки Ребеки, яка вилікувала його після турніру. Здається, шляхетне походження Айвенго начебто дозво­ляло йому бути зверхнім і пихатим. Але здатність до співчуття, яку ми помітили іще на початку роману, здатність бути вдячним примушує його, ще слабкого, мчати на двобій за життя єврейки.

Остання сторінка роману перегорнута. Але я наче й досі в полоні далеких часів поряд з незвичайними, мужніми, героїчними людьми. Образи роману на­стільки яскраві й живі, події твору захоплюючі, що неможливо читати його без хвилювання, неможливо ставитись до героїв байдуже. А славетний лицар Айвенго, гадаю, назавжди залишиться одним з моїх улюблених літературних героїв. Він вчить нас благородства, мужності й справжнього лицарства.



Коментарі

2 коментарі до “Мій улюблений герой роману В. Скотта «Айвенго»”
  1. МИРОСЛПАВ коментує:

    ЖЕСТЬ НО БАГАТО ЖЕСТИ

  2. Владка коментує:

    Супер)

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


вісім + = 11


Последние новости на форуме:




или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)