Гумореска «Хімічка»

...
Гумореска «Хімічка» 5.00/5 (100.00%) 2 голос[ов]

Гумореска «Хімічка»

Мої батьки отримали квартиру в сусідньому районі і мене перевели в іншу школу. Школа як школа, але найбільш усього мені сподобався урок хімії.

А вся справа була в тому, що вчителька по хімії майже не чула. З двох кроків чує, а як далі відійде, так робить вигляд, що чує. Над нещастям, знаю, грішно сміятися, та я й не сміюся, але ви самі розумієте, ми ж – хлопці! Наприклад, якась вчителька не прийшла на урок, а ми радіємо. Не тому, що вона захворіла, а тому, що не прийшла. І знаємо – ця ж вчителька, коли була маленькою, сама також раділа.

А вчителька, про яку я став на самому початку говорити, була дуже і дуже суворою. Викличе, було, кого-небудь до дошки і починає уважно так спостерігати за ним. Ворушаться у нього губи чи ні, впевнено він почувається, чи ні. Як замовк – все! Сідай – двійка! Хоча деякі хлопці все ж виходили з положення. Хтось, наприклад, вголос читав підручник, а інший – той, що був біля дошки, як папуга, повторював за ним. І виходило так, що кожне питання ми не менш, ніж по тричі проходили. Перший раз сама вчителька його пояснювала, іншого разу – із задньої парти читали, і в третій – коли хто-небудь його біля дошки повторював. Тут, хочеш, не хочеш, а мимоволі запам’ятаєш.

Але всі ці тонкощі я дізнався набагато пізніше, а поки просто придивлявся. На першому уроці придивлявся, на другому придивлявся, а на третьому, чую, вчителька мене викликає.

– А ну, – каже, – Лепьошкін, розкажи нам, що ти знаєш про колошниковий газ.

А оскільки мені треба було будь якою ціною завоювати авторитет, з гордим виглядом виходжу до дошки і, дивлячись на вчительку по-дитячому ясними очима, кажу:

– Колошниковий газ утворюється в доменних печах… Тут я спіткнувся, але мені підказали:

– При виплавці чавуну.

Мій впевнений тон справив відповідне враження, і вчителька стала потихеньку відходити вбік.

Тут же я міняю тактику.

– Так от, – кажу, – сидить один кавказець в аеропорту на своїй валізі і мандарин жує. Підходить до нього міліціонер. «Послухайте, громадянине! Тут на чемодані непристойно сидіти! ». А той до нього: «Так це ж, шановний, не валіза, а гаманець мій».

Реакція класу була природною. Бризнув сміх. Відчувши недобре, «хімічка» кинулася до мене.

– Колошниковий газ, – кажу, – це газ, який виходить з доменної печі…

Я щось ще сказав про газ, і вчителька знову заспокоїлася. Однак причину веселощів в класі, відчуваю, так і не вловила. А як тільки вона знову відійшла, я взявся за старе.

Якщо після першої жарти клас тільки підзавівся, то від другої він прямо-таки гримнув від сміху. Бо все це я розповідав з дуже і дуже серйозним виглядом. Ніби урок відповів.

І тут бачу – «хімічка» над журналом схиляється. «Цікаво, – думаю, – що вона мені поставить? Четвірку або п’ятірку?». І витягуюся навшпиньки, щоб краще розгледіти було.

– Двійка, двійка, – каже, – Лепьошкін! Можеш не тягнутися.

Мені стало жарко.

– За що, – кажу, – двійка? Я майже все розказав! Я вчив!

– Сідай, – каже. – Вчив – це ще не значить вивчив.

Клас продовжував гуркотіти. Ніхто не міг заспокоїтися. Тільки не знаю – чи то з моїх жартів, чи то з того, що мені двійку вліпили. А мене така образа взяла, що навіть сльози на очі навернулися. Іду на своє місце і мало не реву з горя. Так добре почав і так погано кінчив. Тепер ніякого авторитету не буде.

А вчителька тим часом іншого до дошки викликає.

– Тепер, – каже, – ти, Санкін, розкажи нам про те, про що не зміг розповісти Лепьошкін. А то я дивлюся – всім весело, а ти спиш. Так про який газ нам зараз не міг розповісти твій товариш?.. Я жду!..

А сама на клас дивиться. Не дай бог, хто рот розкриє. Відразу зрозуміє, що була підказка.

– Ну, так що ж, – каже, – мовчиш? Який газ ми розбирали? Як називається?

Хтось ледве чутно підказав, але Санкін не розчув. А у мене така гіркота була на душі, що, здається, я був на все готовий. Тому, зробивши вигляд, що позіхаю, я з несамовитістю рвонув голосові зв’язки і досить грубувато викрикнув:

– Кікімара-шніковий газ! Ось як називається!

Я зовсім не думав смішити клас. Просто мені треба було трохи розрядитися. До того ж я знав, що «хімічка» все одно не почує.

А Санкін узяв та повторив. Причому діловито так.

– Ганна Павлівна! Нині на уроці хімії ми розбираємо кікімарашніковий газ…

– Який, який??

У кабінеті хімії піднявся такий регіт, що, здавалося, сюди увірвалося стадо диких жеребців.

Та й хімічка наша щось раптом поперхнулася і стала ні з того, ні з сього за сполученими судинами ховатися.

Загалом, йому вона теж поставила двійку. А мене – ще морально вбила.

– Ти ж, – каже, – Лепьошкін, зі своїми дотепами, я відчуваю, далеко підеш. Але школа є школа, тож завтра попрошу зайти до мене твоїх батьків.

Ось так і закінчився мій перший відповідь на уроці хімії. І тільки пізніше я дізнався, що наша «хімічка» прекрасно розуміла все… по губах.

Завантаження...

Схожі твори

  • Твір на тему “Біблійні сказання” Слово «біблія» означає «книга». Це древній пам’ятник писемності, увібравши історичних фактів, народних легенд, ритуальних приписань і міфів. Нерівноцінні добутки, що склали весь цей […]
  • розповідь про місто костопіль Костопіль-місто в Україні,центр Костопільського району Рівненської області. Населення 30 467 мешканців. Місто розташоване на річці Замчисько,за 35 км на північний схід від […]
  • твір на тему “Моя заповітна мрія” Я маю заповітну мрію і дуже сподіваюсь на її здійснення. Я хочу доторкнутись до веселки, дізнатись де вона бере фарби для свого чарівного мостика, звідки простягає свій початок і куди […]

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


+ дев'ять = 11



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)