Yellow Tea© by Fisana

Перейти к содержимому


Поетика міфу на зламі світів (За творчістю Б.— І. Антонича)


  • Авторизуйтесь для ответа в теме
В этой теме нет ответов

#1 shutnuk

shutnuk

    Главный Админ

  • Модераторы
  • 575 сообщений

Отправлено 25 Декабрь 2013 - 15:57

Ззовні у суще потрапити неможливо: як далеко би ми не заходили у своїх дослідженнях, в результаті ж матимемо лише образи та імена.

А. Шопенгауер.

Міфологема Б.-І. Антонича так стисло і проникливо окреслена М. Новиковою, а також ранішніми дослідниками творчості "п'яного дітвака", на нашу думку, є темою багатоаспектною і, врешті, чи невичерпною. Тож спробуймо докласти і свою дещицю у розшифрування прагнення поета до самозанурення у екстрасоціальний світ. У "прапервні" взаємовідносини людини і світу" [1, с. 9].

Не прагнучи лаврів рецензента п. Новикової, зазначимо лишень, що дослідниця досить ретельно взялася за "класифікацію" міфопростору Б.-І. Антонича, розклавши його на складові майже з математичною точністю, шукаючи аналогій у К. Юнга, Л. Леві-Брюля, Біблії, фольклористиці тощо.

Згадаймо ж слова, адресовані (напівіронічно) майбутнім довботекстам, себто дослідникам власної творчості Б.-І. Антоничем: "…враження, що їх викликує мистецтво, чи це будуть враження т в о р ц я (В.С.) чи з приймача, мають завжди характер передовсім чуттєвий, емоційний". Саме з такої позиції ми б і воліли проводити маленький екскурс у сприйняття Антоничевого ego = поезії. Ірина Вільде писала: "…справді, в цього поета сто пар вух, сто пар очей, що бачать і чують те, на що нам треба щойно пальцем тикнути". Чи не є цей талант ознакою тієї пралюдини, очима якої Б.— І. Антонич і мріє відчувати існування (у екзестенційному його сенсі). Та ж "міфологічність", як її трактує п. Невідомська [3, с. 164], на нашу думку, є лише стартом, точкою відліку у системі координат Б.-І. Антонича.

Як іще можна пізнати і правдиво відтворити світ навколо себе, як не живучи у ньому? І от Б.-І. Антонич спромагається на безпрецедентний експеримент в царині літератури, відкинувши уже апробовані модерністами засоби на кшталт реанімації романтизму. Як справжній (хто б іще сказав, як вона визначається, та сама справжність?) митець, Б.— І. Антонич знає, що наслідування минулого не дасть відповіді, а лише базою для вправляння у майстерності, пошуках форми. І ось у пошуках змісту, відлущеного від наносів цивілізації соціуму, поет занурюється у "Я" людини, що, крім природи, не мала більше джерел інформації, відкривши усі шлюзи перцепції. Задля досягнення мети Б.-І. Антонич вдається до різних заходів, як от вловлювання нетривких образів, що виникають на межі сну та пробудження, тобто у сфері ізольованої від впливу холодного "раціо", про існування якого і не здогадувалася пралюдина. Тому і не знайдемо ми у його поезіях ні певного концепту, ані квінтесенції як результату напружених міркувань.

Б.-І. Антонича не шукає змісту, навпаки, він намагається втекти від нього якомога далі, віддаючись повністю інтуїції, цьому і є антоничева естетика — стерильність раціо і сваволя емоції. Адже життєва повнота пізнання уходить корінням в оце глибинне, загадкове "дещо", шифр до якого ретельно підбирає поет, балансуючи між емпіричним і абстрактним. Протеєрей О. Мень у своїй "Історії релігій" і називає цей "третій путь пізнання" інтуїцією.

Саме в цьому аспекті нам би хотілося розглянути ще один бік феномену Б.-І. Антонича — фемінність шляхів його світовідчування. Принагідно хочемо пригадати, що саме інтуїція є невід'ємним атрибутом (у тій чи іншій мірі) жінок і геніїв. Б.-І. Антонич же, переступивши бар'єр схематичності емпіричного пізнання (хоча цілком безболісно для себе — згадаймо коріння поета) та й взагалі усього олюдненого, окультуреного (невже це синоніми?), яке знаходить віддзеркалення в "урбаністичних" поезіях і просякнуте в'язкою атмосферою есхатологічного передчуття Апокаліпсису.

Б.-І. Антонич тяжіє до природи як вихідної точки усього сущого, а дороговказом йому служать повір'я і легенди рідного краю та й, зрештою, не тільки. Саме у його "натуралістичних" поезіях і реалізується та система ціннісних координат пра-Антонича. Але в той саме час вона не константою, бо, змінюючи "географічність", вона поступово набирає контурів християнської знаковості і не дарма, бо, як справедливо зазначає п. Новикова: "Полюс захвату без полюсу страдницької "недостойності"…для християнства неможливий" [1, с. 6], на думку якої екстаза, що об'єднує поганство і християнську етику, їх же і поляризує.

На нашу думку, не це є об'єднуючою силою двох просторів духовного світу людини на зламі яких перебував Б.-І. Антонич. Для нього вони були рівноцінні, бо заглиблення в обидва несуть очищення, катарсис. Поганство — неґацією "раціо", християнство ж — очищення через покаяння, переступання себе. Думається, що саме цей шлях обрав поет на зламі світів (Ліс — Місто, межа століть, раціо — емоціо) і не розчарувався у ньому.





Количество пользователей, читающих эту тему: 0

0 пользователей, 0 гостей, 0 анонимных

Copyright © 2017 UKRTVORU.INFO