Без компромісів із совістю (життя і творчість В. Стуса)

...
Голосуйте за цей твір

Думою тугу розвіюю,

щоб був я завжди такий,

яким мене мати вродила

і благословила в світи.

В. Стус

Шостого січня 1938 року в селянській родині народився хлопець, який з Божо­го благословення став поетом і пішов уже протореним шляхом, шляхом правдивим, «через сто зневір», крізь чорну порожнечу до світлої, величної зорі. Мати Їлина виношувала його, коли чинився великий терор, що забрав найталановитіших, найздібніших, найрозумніших. Народила сина на саме Різдво, та не посміла запи­сати його сьомим січня, записала шостим. Проте нарекла Василем, що означає «царський, царствений». Та далеко не царська доля чекала на немовля. Вона при­готувала йому страсну путь на Голгофу кривавого двадцятого століття.

Незадовго до смерті Василь Стус сказав: «Якщо нас коли-небудь і згадають, то як мучеників. Як таких, що в годину люту посміли залишитися самими собою. І десь там маленькими буквами напишуть, що той і той ще й вірші писав». Саме ці вірші розкривають сучасному читачеві усі душевні порухи митця, його світогляд, життєві переконання й принципи.

Василь Стус прийшов у літературу в 60-ті роки минулого століття. Та попри всю ліберальність хрущовської відлиги літературне середовище не надто гостинно приймало упертого, безкомпромісного молодого поета, який не тільки словом прагнув довести свою відданість ідеалам добра, а й усім своїм єством та вчинками. Сміли­вий виступ 4 вересня 1965 року в кінотеатрі «Україна» проти серпневих арештів української інтелігенції, а згодом — на могилі по-звірячому вбитої художниці Ал­ли Горської у 1970 році продиктовані не бажанням опинитися в центрі уваги певних кіл, а голосом совісті, який не змогли заглушити ні репресії, на заборони.

Кожній людині властиві сумніви. Когось вони заганяють у глухий кут і примушують зректися власних переконань. А хтось, долаючи безліч перешкод, іде вперед, показуючи приклад безкомпромісної боротьби за людську гідність і си­лу людського духу. У поезії «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе» ліричний герой прагне душею доторкнутися до неба, того високого вогняного стовпа, ім’я яко­му правда і добро. Шлях до небес непростий. Але ж тільки таким буває він, як­що правдивий. Бажання йти отим тернистим шляхом не зникає у ліричного ге­роя, і він говорить:

…не спиняйся, йди,

То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

Риси справжнього стоїцизму проявляються в мужній поезії «Господи, гніву пречистого…». Перші рядки твору звучать як молитва, у якій ліричний герой звертається до Бога з проханням відчути на собі пречистий гнів. І гніву цього не боїться, бо він благодатний, загартовує дух, наповнює змістом людське життя. І тому ліричний герой переконаний: «де не стоятиму — вистою». А ще впевненості додає материне благословення, яке завжди поруч, яке живить, як цілюще джере­ло, додає сил, але не збиває сина з наміченого шляху, яким би важким він не був.

Перебуваючи далеко від рідної домівки, переживаючи страшні поневіряння, людина намагається переосмислити своє життя, визначити його сенс, оцінити свою роль у ланцюжку життєвих перипетій. Тож не дивно, що у поезіях В. Сту­са так багато місця відведено саме цьому. У вірші «Мені зоря сіяла нині вранці» зоря — то вістунка шляху, «хреста і долі». То «вічна мати», що вміє прощати хвилини розпачу, вселяє віру у правильність обраного шляху, крокуючи яким лі­ричний герой не йде на компроміси із совістю. Саме тому він не боїться смерті, не скиглить під вагою хреста, який несе. Він радий, що залишився таким, яким його вродила мати, що «жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Все це дає привід сподіватися на повернення до рідного краю. І як же не згадати слова одного з наймудріших філософів світу Г. Сковороди, який був переконаний, що смерть може подолати лише людина з чистою совістю.

Хто ж бо зневажить страшну її сталь?

Той, в кого совість, як чистий кришталь.

І В. Стус подолав смерть. Він живе у пам’яті людей, які знали його особисто, твори митця і сьогодні залишаються актуальними, їх із захопленням читаємо ми. А слова «і в смерті з рідним краєм поріднюсь» виявилися пророчими. 19 листопада 1989 року прах В. Стуса було перевезено до Києва й перепоховано на Байковому кладовищі. Посмертно привітати митця на Батьківщині зібралися тися­чі людей, для яких поет став мірилом чесності, мужності й безкомпромісності.

І знов калина зацвіла вогненно,

Надією розквітли дні нові.

Пробивсь крізь землю паросток зелений,

Що зерням впав у рідній борозні.

Завантаження...

Схожі твори

Прокоментуйте...или напишите ваш отзыв! Забронировать сочинение чтобы не списали одноклассники тоже здесь!

АНТИСПАМ: (Обязательно ответьте, надеемся у вас нормально с математикой?)


шість + 9 =



или прокомментируйте через социальную сеть vkontakte (но лучше через комментарии выше!)